Основой законопроекта «Про забезпечення прав і свобод громадян на тимчасово окупованій території України«, который внес депутат Сергей Соболев, является закон Грузии «Об оккупированных территориях» 2008 года. Так, статьи 4 и 8 этого законопроекта полностью скопированы из грузинского закона.
Однако история осетино-грузинского и абхазо-грузинского конфликтов никоим образом не перекликается с современной ситуацией в Украине!
Вражда между народами в Закавказье длится не одно десятилетие и доходит порой до массовых убийств и «этнических чисток». И неудивительно, что в этих условиях целью грузинского закона «Об оккупированных территориях» является создание условий для деградации населения и самих территорий, которые с точки зрения Грузии, являются оккупированными.
Осетинами и абхазами этот закон воспринимается как проявление геноцида со стороны Грузии к этим народам, так как он подразумевает предумышленное создание жизненных условий, рассчитанных на полное или частичное их физическое уничтожение.
События в Крыму лишь по форме похожи на события в Закавказье 2008 года. Но по существу это абсолютно разные явления.
В Крыму проживают граждане Украины, которые никаким образом не являются врагами для самой Украины.
Это граждане одной стороны, между которыми нет этнических конфликтов. Более того, многие из крымчан, по сути, стали заложниками оккупантов.
Принятие под кальку грузинского закона Верховной Радой приведет к ситуации, когда независимо от присутствия РФ на этой территории, местное население вынуждено будет сопротивляться властям Украины.
Так, введение статьи о коллаборационистской деятельности, по 10-й статье законопроекта, не решит на данном этапе задач по защите национальных интересов и привлечения к ответственности виновных должностных лиц. Однако она приведет к массовым спекуляциям на тему предательства властью Украины интересов крымчан, граждан Украины – со стороны российских СМИ, которые фактически монополизировали информационное пространство Крыма.
В статье отсутствует прозрачность в определении категории лиц и действий, которые в дальнейшем будут подпадать под действие этой статьи. Принятие этой нормы в редакции Соболева не улучшит положения граждан Украины в Крыму, не приведет к защите национальных интересов – но вызовет эффект, по масштабам даже хуже, чем отмена закона «о языках».
Это приведет к паническим настроениям среди населения и массовым отказам от гражданства Украины – из-за обоснованных опасений уголовного преследования мирного населения за нарушения статьи о коллаборационизме.
Восьмая статья законопроекта Соболева лишает граждан Украины в Крыму средств к существованию, вынуждая тем самым переходить на сторону оккупантов и пополнять «армию Аксенова». Более того, депутат предлагает за нарушение запрета вести экономическую деятельность – наказывать граждан лишением свободы на срок от 3 до 6 лет с конфискацией имущества.
Законопроект в редакции Соболева значительно усложняет выезд граждан Украины с оккупированной территории, требуя от них специального разрешения, которое они не смогут получить на оккупированной территории. А если граждане попробуют выехать с оккупированной территории без этого специального разрешения, то их ждет лишение свободы на срок от 3 до 5 лет.
Так против кого направлен законопроект Соболева: против оккупантов или против обычных граждан Украины?! Таким законом депутаты могут своими руками из граждан Украины создать врагов украинского государства и сделать невыносимой жизнь украинских граждан в Крыму.
Безусловно, что закон об оккупации должен быть принят. Но такой закон должен создавать невыносимые условия для оккупантов, а не для граждан Украины.
Законопроект 4473-1 не может быть принят в редакции Соболева, он требует кардинальных изменений. Для диалога между властью и общественностью создана рабочая группа по доработке этого законопроекта.
И если народные депутаты действительно хотят помочь гражданам Украины на оккупированной территории, то они обязаны учесть все предложения этой группы и не допустить принятия законопроекта в редакции Соболева.
Источник: http://www.pravda.com.ua/rus/columns/2014/03/31/7020851/
Дата публикации на источнике: 31.03.2014
Автор: Ольга Скрипник
Вчера, 28 марта, Министерство иностранных дел России, как мне кажется, совсем бездарно поплакалось по поводу того, что, дескать, Украина отключила четыре пропагандистских телевизионных рупора Кремля. Надеюсь, знаете, о каких именно идеологических зомбоволнах идет речь – ОРТ, НТВ, РТР, Вести-24. Понимая, что, как бы говоря об этом напрямую, в лоб, хохлов, не возьмешь, внешнеполитическое ведомство неожиданно заявило, что вслед за русскими (?) в Украине поддаются дискриминации и такие национальные этнические меньшинства — немцы, чехи, венгры…
А дальше такое написано, во что уж очень трудно поверить. Якобы, многие из этих людей ищут спасения (наверное, от бЕндеровцев) в России. (Подробнее читайте в официальном сообщении МИД РФ.)
Быстрее всех на это сообщение московского внешнеполитического ведомства отреагировала украинская редакция международной радиостанции «Свобода». Её журналисты взяли интервью в председателя Ческой национальной рады Украины профессора Людмилы Мухиной. Она заявила, что в последние годы, и в эти тревожные дни в Украине, в частности, не было ни единого факта нарушения прав национальных меньшинств, в том числе и среди чехов.
Да, всех необычайно встревожила, взволновала неспровоцированная агрессия России, беспрецедентная, наглая оккупация Крыма, рассказала Л. Мухина. Как сообщила она, на последнем заседании представителей национальных громад Украины (тех же чехов, немцев, венгров, подчеркну, о которых проявлена такая искренняя забота в документе МИД РФ, и других нацменьшинств) было приято решение обратиться с письмом к В. Путину, Д. Медведеву о неправомерности действий в отношении Украины. В нем представители национальных меньшинств засудили действия РФ в Крыму. Такова «официальная точка зрения национальных громад Украины» по поводу действий Кремля, резюмирует ситуацию профессор-чех.
При этом госпожа Л. Мухина заметила, что перепуганные военным вторжением в мирную Украину российских войск, сорок семей чехов, живущих в Житомирской области на протяжении последних ста пятидесяти лет, обратились к руководству Чехии с просьбой вернуть их на историческую родину. Вопрос рассмотрел парламент страны, поручил Кабинету Министров немедленно выслать комиссию в Украину. Премьер-министр Чехии Богуслав Соботка отправил своих людей с инспекционным заданием проверить изложенные в обращении граждан факты. По возвращении специалистов, МИД Чехии выступил с официальным заявлением о том, что правительство Праги никогда не признает аннексии Россией Крыма, категорически осуждает оккупацию части территории Украины. (Читайте об этом здесь.)
Что же получается? Сорок семей чехов из двадцати тысяч живущих в Украине, напуганные российской военщиной, их странными «зелеными человечками» решились бросить все нажитое добро, дома, чтобы убежать от «освободительной» акции Путина-Шойгу. При чем, подчеркну, сбежать не в Россию, как публично на весь мир утверждает МИД РФ, а на свою историческую родину, в Чехию. (Что все это отвечает действительности, читайте тут.)
А теперь что касается запрета транслирования пропагандистских телеканалов Кремля.
В четверг, 27 марта, Верховная Рада работала допоздна. Все не получалось принять нужные правительству законы для стабилизации экономической ситуации. И вот под занавес сессионного заседания, у здания парламента вдруг начали разворачивать свои походные редуты сразу несколько телеканолов… России. И ни одного украинского. А через полчаса здесь же оказалась агрессивная толпа будто бы представителей «Правого сектора». Они пытались пройти в Верховную Раду, поставить перед законодательной властью вопрос о немедленной отставке министра внутренних дел Украины Арсена Авакова, который якобы лично виноват в гибели печально известного Александра Музычко, более известного как Сашко Билый. Оказавшись у закрытой двери, стали бить стекла. Слышались призывы брать штурмом парламент, поджигать здание…
Все это, разумеется, стало блестящей картинкой для российских СМИ, журналисты которых уже под зданием Верховной Рады в своих репортажах с места событий кричали в микрофоны, что, дескать, в Украине нет никакого порядка, нет власти, полная анархия, делом правит криминалитет, который вышел на улицы столицы. Вот собираются поджигать парламент. Словом, бЕндеровцы правят бал.
Стоило двум парламентариям появится на крыльце здания, как все вопросы были тут же сняты. Но картинка уже улетела, Россия и Кремль снова были потрясены увиденным. В Киеве бандитизм! Разгул бЕндеровской антидемократии, махновщина во всей своей красоте…
Вчера вечером в прямом эфире студии Савика Шустера представители «Правого сектора», народные депутаты, политологи разбирались, что же на самом деле произошло сутки тому назад. «Правый сектор» заявил: их люди Верховную Раду не штурмовали. Да, часть их после вече на Майдане пошла к парламенту, но никто окон не бил, выламывать дверь не собирался. Это делали неизвестные молодые люди в балаклавах, которые для российских телеканалов называли себя… «Правым сектором».
Словом, все это была чистой воды провокация. Причем, с активным участием российских журналистов. Которые, кстати, во всем постановочном спектакле играли ключевую роль.
О чем это свидетельствует? А только о том, что кроме демонстрации провокационных программ государственных каналов России нужно запрещать в Украине работу и их журналистов. Ведь они не просто беззастенчиво лгут, называя черное белым, но преднамеренно провоцируют дестабилизацию политической ситуации в Украине, умышленно искажают действительность для мирового сообщества, нарочно провоцируют больное воображение некоторых людей, ищущих только повод отдать команду на очередной захват территории Украины под благородным предлогом наведения порядка. Очередного «принуждения к миру».
Чем, скажите, такие «специалисты» отличаются от, например, знаменитого Сергея Доренко, который в эфире московского телеканала, под бурные аплодисменты присутствующих, кстати, этими днями заявил о том, что Россия должна точечно отстреливать на территории Украины всех неугодных Кремлю людей?
Наверное, очень переживая за то, что искаженные картинки с провокационными комментариями идеологов с микрофонами типа а ля Киселев не доходят до граждан Украины, под границы нашего государства переброшены десять агитационных звуковещательных станций (ЗС-82) на базе боевых разведывательно-дозорных машин (БРДМ-2). Об этом, кстати, РБК сообщил источник в Минобороны России.
Согласно характеристикам машин, дальность действия ЗС составляет 6 км, мощность — 1000 Вт, а у оператора, зачитывающего текст, есть возможность находиться на удалении до 500 м от бронемашины с устройством. Это главное пропагандистское орудие современной Российской армии, ранее почти не применявшееся. С помощью звукоусиливающей аппаратуры российские офицеры в случае военного конфликта могут уговаривать противника сложить оружие.
Опрошенные РБК военные не припомнили, чтобы такая специфическая техника использовалась на учениях. При военных операциях такие машины используются для воздействия на блокированные войска противника с целью принудить их сложить оружие и сдаться.
Нужно, конечно, быть очень наивным, чтобы не понимать с какой это целью все делается. И откровенные обманы в отношении якобы притеснения национальных меньшинств в Украине, чего на самом деле и в помине нет; и картинки с организованными, провокационными якобы штурмами государственных учреждений, не говоря уже о беспрецедентном накоплении бронетехники и спецвойск по всему периметру украино-российской границы. Похоже, кое-кого даже не образумил холодный душ, устроенный России на сессии Генеральной ассамблеи ООН, где ее назвали и агрессором и оккупантом.
Словом, если твои друзья только КНДР и Зимбабве, то весь мир знает кто ты есть таков. Да и рожки нового фюрерства уже отчетливо видны над Кремлем…
Что делать в это ситуации Украине и украинцам?
Ответить так, чтобы наш Майдан закончился на Красной площади. Видимо, так оно и будет…
Источник: http://glavcom.ua/articles/18540.html
Дата публикации на источнике: 29.03.2014
Автор: Александр Горобец, Радио «Эхо Москвы»
Совсем скоро аннексия Крыма войдет в учебники истории. Об этом напишут примерно так, как сейчас в статье на Википедии: «18 марта 2014 года был подписан договор о вхождении Республики Крым и города Севастополя в состав Российской Федерации». Всего пара строк. Ничего не значащих, как статистика смертей в новостях.
Учебники истории всегда лгут.
Не лгут истории людей, оказавшихся запертыми в клетке событий. Их переживания, их судьбы. Настоящие учебники истории – это «Война и мир», «Прощай, оружие», «100 лет одиночества».
История аннексии Крыма – это большой, спутавшийся клубок из множества личных драм.
Расскажу вам про свою.
Симферополь – маленький, совершенно провинциальный городок. Тоненькую дорожку, идущую параллельно с горной рекой, здесь называют набережной. Выбраться в город означает попасть в квадрат диагональю всего в пару километров. Сходить в кино – выбрать один кинотеатр из двух действующих. Поехать на дачу – добраться за двадцать минут. Уютный и теплый город.
В этом маленьком провинциальном городке у меня есть дом. Он тоже маленький, возле него растет старая сосна, вокруг бегают толпы бездомных собак и котов – как в какой-нибудь деревне. Когда-то в этом доме собирались большие компании, проходили мини-концерты, хранились листовки с расписанием «Уличного университета» и обсуждались важные социокультурные проекты.
За время революции многое изменилось. Революция развела друзей и разрушила семьи. Революция заставила думать и решать, отсекать неважное и стремиться к великому. Обострила покоившиеся во сне противоречия.
Однажды я перевезла все свои вещи в Крым из Волгограда, в котором стало невозможно жить и работать – пять лет назад путинский режим уже начинал душить интеллигенцию. Пожалуй, уже тогда я стала «национал-предателем» — отказалась жить в стране, где за попытку рассказать правду подло затыкают рот.
Несколько лет жила на правах гастарбайтера – каждые три месяца ездила на родину, чтобы поставить штамп о пересечении границы. Раз пришлось дать взятку пограничнику, потому что опоздала на день. Другой раз завернули обратно прямо под Новый год и заставили провести ночь на стуле в штабе.
Купила дом, вышла замуж за местного, только бы легализоваться на территории Украины. Стала резидентом страны накануне 21 ноября. На чьей территории теперь находится мой дом? Резидентом какой страны я являюсь?
Когда революция победила, моя мама, москвичка, подала документы на получение украинского гражданства – она прожила в Крыму с российским паспортом тринадцать лет. В миграционную службу пришла в желто-синем костюме. Очереди не было, и на нее смотрели как на сумасшедшую. Спустя три недели, после референдума, ей сказали, что документы будут отозваны – стать гражданкой Украины она не сможет.
Институт археологии, в котором она работает, вероятно, перейдет в структуру Российской академии наук. Один из сотрудников вывесил в институте российский флаг. Другой изучает, кто из ученых придерживается проукраинских взглядов.
Кто-то запустил слух, будто власти Амстердама, где сейчас идет важная археологическая выставка про Крым, собранная моей мамой, отказались возвращать экспонаты в связи с аннексией. Они не отказались, но вопрос поставлен, а значит, могут быть последствия. Выставка, оставшаяся незамеченной украинскими СМИ, стала одним из кирпичиков в геополитической мозаике, который может стать реальным кирпичом в сторону киевских властей.
В Крыму у меня есть дом, друзья и мама. А еще у меня был дедушка. Вместе с бабушкой он переехал из Волгограда в Крым на 82-м году жизни – мы хотели собрать семью вместе. Это были чудесные полгода: он изучал город, начал петь песни на украинском, писал заметки о Крыме, собирался включить их в мемуары. Когда на полуострове появились оккупанты, дедушка начал серьезно переживать, каждый день звонил школьному другу в Севастополь и делился опасениями по поводу путинского «крестового похода». Спустя несколько дней после референдума его не стало: не выдержало сердце.
Эта история – одна из множества, мелкая ниточка из огромного спутанного клубка. Имеет ли она значение для учебника истории, в котором об аннексии Крыма напишут всего пару строк?
Думаю, нам нужно собрать свой учебник историй. Живых, важных, настоящих. Учебник, который мы будем показывать тем, кто станет совершенно серьезно доказывать, будто аннексия была справедливой. Для тех, кто будет говорить, что «Небесная сотня» погибла зря. Для тех, кто еще не понял, что война – это не только про оружие.
Источник: http://life.pravda.com.ua/columns/2014/03/29/160822/
Дата публикации на источнике: 29.03.2014
Автор: Екатерина Сергацкова
Референдум стал апогеем единения севастопольцев — это факт. Сам наблюдал. Но Севастополь, как и любой другой город, крайне неоднороден. Поэтому дальше, прямо как после «Большого взрыва», пошло движение групп людей в разные стороны. У всех разные потребности и интересы по жизни — соответственно, были разные ожидания и теперь реакция на дальнейшие события тоже разная.
Так как на руках каких-то значимых исследований нет, все написанное далее — мое личное оценочное суждение. На истину в последней инстанции не претендую. Для простоты я бы выделил следующие группы:
1. Пенсионеры — самая многочисленная. По оценкам от 30 до 60 % всех жителей. Я бы дал 30, потому что военный пенсионер 45-ти лет, владеющий магазином, это скорее предприниматель. Так вот именно пенсионеры — крайне рады. Им все объяснили перед референдумом: в РФ пенсии в 2-3 раза выше. Забыли, правда, сказать что и отопление с электроэнергией стоит в 4 раза больше. И льгот нет… ну да ладно.
2. Бюджетники — тоже их много, я бы дал 10%. Тут тоже все в порядке. Ждут повышения зарплат и нового начальства (в смысле распределения по министерствам).
На этом «спокойные» группы закончились:
3. Чиновники — до 5 %. Эти в шоке. Сидят как амебы и ждут. Одни ждут, пока их уволят (ходят слухи о массовой смене аппарата), другие — повышения зарплат до уровня чиновников РФ. Напомню — главспец в Украине получал и получает в районе 150 USD.
Реально работают единицы — поэтому новому руководству так сложно. Аппарат невменяем по размерам и ненужным кадрам.
3.»Политики» — правящий один процент. Люблю я их. Половина попряталась по схронам, чувствуя, что в это неспокойное время лучше при своих остаться. Но есть товарищи, которые любят половить рыбку в мутной воде. Я про них пишу время от времени в своем блоге. Они сейчас воюют, создают коалиции, союзы, заключают пакты. Короче — Макиавелли, только они его не читали. Обязательно дам полный расклад как-нибудь!
4. Рабочий класс — дам 15-20%. Они выполнили свой долг, многие записались в отряды самообороны, но когда напряженка спала — вернулись к работе! Этих людей я крайне уважаю. Это они вместе со студентами и предпринимателями пришли на митинг 23 февраля. Сейчас они работают и желают того же остальным. Ждут паспортов (их еще нет, суточные очереди есть).
5. Военные — 10-15% — в шоке.
а) российские — от того что теперь они не в загранице, соответственно из городской элиты превращаются в простолюдинов (зарплата то упадет). Некоторые даже засобирались на Север. + куча работы.
б) «украинские» — от того что все так произошло. От того, что теперь им маячит Север, а они туда не хотят.
6. Предприниматели — процентов десять. Активно участвовали в смене власти. В шоке, не понимают как и куда платить налоги, что будет с регистраторами, что будет с их базой, почему их не слышат. А главное — в шоке от кадровых назначений. Зачастую новые — это давно забытые старые казнокрады. Я стараюсь об этом писать. Предпринимателям мы помогаем как-то так, сегодня выйдет пост про УСН, также запускаем канал на Ю-тубе. А с апреля планируем оказывать консультационные услуги.
7. Студенты и креативная молодежь — дам 10-15%. Также активно участвовали в смене власти. В шоке — полная неопределенность даже с дипломами (получат ли вообще и какие). Сидят без стипендий.
8. Профессиональные «митингувальники» — не правящий один процент. Способны собрать митинг на 300 человек. Очень хотят стать политиками. Некоторые даже думают, что они политики. Но пока тщетно.
В общем, для многих описаний подошло бы слово «беспокойство». И есть вещи, которые беспокоят всех без исключения и меня в частности:
Получение паспортов — очень много вопросов.
И, внимание, перевод стрелок на 2 часа вперед!!! НУ ЗАЧЕМ! это самое важное???? других проблем нет? Загнали всю Россию в этот бред, а теперь нас? Да еще так жестко? Ладно я в 6 утра встаю, а остальные? сделайте хотя бы в 2 этапа…. Дальше пойдут одни восклицательные знаки и троеточья.
P.S. Многих проблем могло бы не быть, если бы не вопрос с коммуникацией власти с народом. Но в век информации у нас наблюдается парадокс — с одной стороны информационный, извиняюсь, понос. А с другой — информационный вакуум в действительно важных вопросах.
Источник: http://glavcom.ua/articles/18538.html
Дата публикации на источнике: 28.03.2014
Автор: Дмитрий Ковальчук
На кордоні з Ростовською і Брянською областями зосереджено десятки тисяч російських військовослужбовців. Сусідня країна не припиняє маневри і, як повідомляють впливові західні ЗМІ з посиланням на провідні розвідки світу, готується до вторгнення. Українське МЗС також не виключає можливості військової операції проти України з боку «стратегічного партнера» Росії. Підливають олії в вогонь і деякі військові експерти, зокрема колишній міністр оборони, прем’єр-міністр і екс-секретар РНБО Євген Марчук. Напередодні він заявив, що найближчі 2 дні будуть найкритичнішими моментами в історії України, оскільки Росія розпочне другу фазу операції проти нашої держави.
Попри такий песимізм, не всі силовики схильні драматизувати ситуацію. За словами колишнього голови Служби зовнішньої розвідки України Миколи Маломужа, накопичення десятків тисяч російських військових на кордоні з Україною ще не свідчить про намір воювати. Колишній головний розвідник не виключає, що екс-президент Янукович може ініціювати контрреволюцію й повернутися до України за допомогою російської збройної підтримки. Однак, якщо це і відбуватиметься, то не зараз, переконує він.
Найбільш актуальною проблемою, за словами Маломужа, є стабілізація роботи органів центральної влади, оскільки саме від них залежить сила держави, а значить, імовірність військового вторгнення. В інтерв’ю «Главкому» Микола Григорович розказав про те, як можна було не допустити «кримських» подій, хто винен у тому, що Януковича не затримали при виїзді з України, а також про те, що деякі патріоти більше шкодять Україні, аніж сепаратисти.
Військові маневри на кордоні з Україною Росія пояснює навчаннями. Українське керівництво і західні ЗМІ заявляють про імовірну військове вторгнення. Кому вірити?
Панікувати не потрібно. З українського боку є готовність до оборони, це правда. Оборонні позиції потрібно посилювати кожен день, тому що тієї роботи, яка проводиться, поки що недостатньо. В той же час мобілізація людей триває, нині спостерігаємо злагоджену роботу між собою спецслужб, правоохоронних органів і Збройних сил України. Окрім того, реалізовується потужний сценарій нагнітання ситуації. З одного боку американська розвідка говорить про те, що ймовірність вторгнення росіян в Україну є, з іншого боку, за нашою конкретною інформацією, нині не передбачається масштабних вторгнень. Між тим, слід очікувати на проведення операції з дестабілізації у регіонах. Але не тільки. Є особливий розрахунок на дестабілізацію в самому керівництві держави. Якраз тоді, коли буде слабкою позиція центрального керівництва, а на регіональному рівні підтримуватимуться сепаратистські дії, ймовірність військового вторгнення надзвичайно підвищиться.
Впродовж часу до виникнення підстав для вторгнення буде створюватися потужний компонент нагнітання ситуації: імітація навчань російських військ на кордоні і, можливо, навіть проведення військових операцій. Нині триває потужна психологічна війна з використанням підрозділів збройних сил Російської Федерації. Однак керівництву держави так і звичайним громадянам України, не слід панікувати.
Натомість Євген Марчук каже про підготовку на Донеччині операції, дуже схожої на кримську. Мовляв, у населених пунктах Донбасу з’являться люди не у військовій формі, але зі зброєю. Такий сценарій можливий?
Немає для цього реальних передумов. І тут важливі два фактори: перш за все відсутність серед населення масової підтримки сепаратистських настроїв, по-друге — посилення безпеки і оборони. Щодо провокацій, то так, вони дійсно продовжуватимуться для того, щоб створити передумови для вторгнення. Якщо мова про Крим, то влада, і органи безпеки не володіли ситуацією на півострові, тому там сталося те, що сталося.
Мешканці Донеччини повідомляли «Главкому», що на території області бачили людей без пізнавальних знаків зі зброєю, які представляються самообороною. Хто насправді ці люди?
Зараз є самооборона із силовиків в окремих областях, навіть губернатори займались її організацією. В цьому випадку, про який ви говорите, потрібно подивитися на те, хто це конкретно. Скажу, що проникнення окремих осіб з території Росії, або інспіраторів з місцевих – відслідковується органами безпеки. За нашими даними, масових рухів таких людей немає. Окремих людей – затримали, навіть сьогодні (27 березня – «Главком»). Це люди, які були раніше помічені в організації таких акцій. Правоохоронці проводять профілактичні заходи на упередження.
Скільки цих людей, і хто вони?
Це одиничні випадки, були затримані декілька організаторів місцевого рівня на Донеччині, вони громадяни України.
Пане Миколо, ви говорите про недостатність співпраці армії, спецслужб і правоохоронців. Що потрібно виправити?
Перш за все, тут є об’єктивні моменти. Концепція (оборонна стратегія України – «Главком») була зорієнтована на те, що війни з Російською Федерацією не буде. Через це потужність Збройних сил, особливо на сході України, зменшувалась. Знецінювалася робота сектору безпеки, особливо СБУ і прикордонників. Зараз ця робота відновлюється. Однак поки що недостатньо активно задіяні професіонали по всіх напрямках, наразі не проведена потужна мобілізація всіх видів збройних сил. По-друге, у нас недостатньо новітнього озброєння, хоча наш ВПК має можливості для виготовлення такої зброї. До того ж ми зазнали величезних втрат (скорочень) силовиків протягом останніх років, які усунути швидко неможливо.
Якщо ми говоримо про Збройні сили, то, у нас було більше 1 мільйона військовослужбовців. Та кількість, яку має країна сьогодні, замала. Інший бік медалі – навчання. Цей етап передбачає освоєння і тактики, і стратегії, які надзвичайна важливі в нових умовах. Все через формуванням нових сил швидкого реагування, високоточних підрозділів, які б працювали на захист наших інтересів, особливо проти ракет, проти танків, тобто тих озброєнь, за допомогою яких може здійснюватися агресія. Ці теми зараз на порядку денному у владі, але для покращення ситуації потрібні роки.
Припустимо, розвідка отримує інформацію про підготовку вторгнення з Росії. За скільки часу від моменту наказу про вторгнення до України російські війська розпочнуть військову операцію на території нашої держави?
Можемо говорити лише умовно. Якщо війська розгорнуті, як зараз, тим більше в режимі навчання, наближеного до бойових умов, то протягом півдоби, максимум однієї доби відбувається підготовка, мобілізація, і висунення військ.
Чи були раніше на українсько-російському кордоні навчання, під час яких сусідня країна залучала би десятки тисяч військовослужбовців, як вона це робить зараз?
Раніше не було такої ситуації, яка сьогодні трапилась між Україною і Росією. Відповідно, і навчань, у яких задіяна настільки велика кількість людей і техніки також не було. Питання геополітики вирішувалися іншими засобами. Зараз, коли є дестабілізація в окремих регіонах, на перший план вийшов силовий компонент. Саме тому розпочалися навчання на кордонах з Україною. Після того, як Путін вдруге став президентом, Росія активізувала навчання по всіх фронтах, не тільки на кордоні з Україною. Вони проводять навчання і на Далекому Сході, і в Сибіру, і на Уралі. Путін взяв курс на нарощування особливо високоточних видів озброєнь і підготовку особового складу. Україна ж, у свою чергу, зараз мобілізує всі резерви, аби швидко, буквально протягом кількох місяців, хоча б частково поновити бойову складову у підготовці.
Мілітаризація Росії і посилення навчань свідчить про підготовку цієї країни до війни?
Немає прямої залежності. Зрозуміло, що Російська Федерація завжди відпрацьовувала оборонну стратегію на рівні вищих стандартів збройних сил і навіть на рівні компоненту протистояння, навіть не обов’язково війни.
CNN з посиланням на анонімне джерело в розвідці США повідомило, що вторгнення в Україну цілком вірогідне як на південному, так і на східному наших кордонах. Для чого цей злив інформації в пресу?
Скажу вам як професіонал. Ніколи ніякого витоку інформації зі стін розвідки випадково не відбувається. Цей витік – це сигнал і суспільству, і міжнародному співтовариству, і Росії про те, що відомо про відповідні її плани. Витік такої інформації – один з методів нейтралізації реальних загроз.
Є багато свідчень про те, що для участі у акціях протесту до України приїздять багато «туристів Путіна», тобто провокаторів з Росії. Чому цих людей не зупиняють на кордоні, це прокол спецслужб?
Прокол розпочався з захоплення Верховної Ради Криму. Потрібно було тоді нейтралізувати терористів, і не допустити ніяких зібрань рад і створення там нелегітимних органів влади. Другий прокол полягає в тому, що було недостатньо кадрів, яких мали «розставити» у безпекових органах: в Національній гвардії, МВС, Прикордонній службі тощо. Це об’єктивні і суб’єктивні причини. Якщо говорити про нестабільні регіони. Є оперативні дії місцевих органів з безпеки як в самому Криму, так і на Сході, і на Півдні. Ці органи вичікували, як розгортатиметься ситуація. Можливо, дехто (з колишнього керівництва спецслужб, — «Главком») працював не на Україну. І серед населення пройшла робота. Однак у росіян все не спрацювало. Не відбулося масштабних виступів, що дало би привід вторгнення на територію материкової України.
Хто персонально має відповісти за ці проколи?
Кожен має нести свою частину відповідальності. Політичну – вище керівництво держави. В деякій мірі є відповідальність і військового керівництва. Державним органам влади потрібно було вести діалог з елітами, правоохоронцями, бізнесом. Якби цей діалог був, він сприяв би стабільності і не було б того, що ми спостерігаємо. Якби небуло підтримки сепаратистських рухів в тому ж Криму значною частиною населення, то нічого б подібного неможна було б реалізувати, навіть за допомогою шпигунів, диверсантів. Зауважте, масово ці проросійські рухи ніхто не підтримав. У них брали участь від 1 до 5 тисяч людей, але ж це не все населення східних, або південних регіонів.
Чи мала наша розвідка інформацію про те, що російські війська, так звані «зелені чоловічки» збираються вторгнутися в Крим?
Була інформація про перший етап операції: яким чином взяти контроль над Україною за минулого керівництва держави. Це сценарій мав реалізовуватися поступово. Також була інформація про те, що готується парад сепаратистських рухів і їх підтримка через відповідних військовослужбовців Російської Федерації. Часто розвідка надає цю інформацію, а реагувати на неї надзвичайно складно. Спочатку іде відповідна її оцінка, потім настає етап ухвалення рішень. Це ж серйозна відповідальність за проведення операції. Спочатку все ухвалюються рішення політичним керівництвом, потім військовим. Хоча в минулі рази, коли ситуація в країні була стабільною, в один день вилітали до Криму представники спецслужб, блокували всі дії місцевого керівництва, як це було в середині 90-х років, коли була надзвичайно напружена ситуація на півострові. Ті дії були ефективними і блискавичними.
Чи була на столі у керівництва держави інформація про те, що вторгнення готується?
Вона хоч і надходила керівництву держави, але тут же зреагувати на неї було неможливо. Скажу вам так. В країні створені нові державні органи. Тільки-но призначено нове керівництво спеціальних служб. Часу було, буквально, 1-2 дні. Опанувати ситуацію у відомстві ще ніхто не міг. Це не на 100% провина спецслужб. Хоча, якби відповідні призначення були б у перший же день роботи нової влади (мається на увазі перш за все голова СБУ – «Главком»), тоді вони б і діяли з першого ж дня. А так, призначення відбувалося за квотним принципом, довго політики визначалися, кому яку посаду дати, які зміни провести. А процес вже пішов. Зараз пройшли нові керівники, в тому числі в Службу зовнішньої розвідки: мої вихованці – і керівник, і заступники. Зараз уже іде системна робота.
Багатьох українських військових затримували в Криму, а згодом відпускали. Хтось перейшов на бік Росії, хтось залишився вірним присязі. Їх вербують?
Так, практика вербування застосовується. Але тут все залежить від того, наскільки людина готова піти на таку «співпрацю». По кожному конкретному випадку потрібно працівникам СБУ провести роботу і виявити факти вербувань. Люди, які достойні, і це передбачено законодавством, можуть звернутися до відповідних служб і органів влади. Тобто навіть якщо вони щось підписали, вони звільняються від відповідальності за можливі порушення закону. Але скажу, що всі факти, якщо мають місце, підлягають серйозній перевірці.
Коли Янукович тікав з України, чи було відомо спецслужбам, куди він збирається?
Були відомі усі маршрути, його точки зупинок, конкретні місця, особливо на території Криму. Були всі передумови для затримання, але не було ані оперативності, ані волі, щоб вжити відповідні заходи. Це велика втрата, яка дійсно мала серйозні наслідки. Це ті прорахунки, які були допущені новим керівництвом.
Чиї конкретно це прорахунки?
На території України розвідка не працює, це принципова позиція. Це МВС, СБУ, інші спецпідрозділи, які повинні цим займатися, в тому числі затриманням.
Ви говорили про сценарій, за якого Янукович намагатиметься повернути собі владу руками російських військових. Які ще сценарії існують?
Я вже говорив вище. Це сценарій з дестабілізації вищого керівництва держави і на рівні Верховної Ради, і на рівні уряду. Ви ж бачите, тут є протиріччя між органами влади. Є протиріччя деяких представників Майдану і нинішньої влади. Це якраз ті сценарії, які покажуть нестабільність в державі і стануть приводом для того, щоб Росія розпочала «захищати» співвітчизників, російськомовне населення і «стабільність» в Україні.
Хто керує цим сценарієм?
Росія у ньому зацікавлена. Цей сценарій нині один з найбільш пріоритетних. Янукович, його намагання повернутися – це вже додатковий чинник.
Ви говорите про конфлікт між Майданом і владою, конфлікт між ким саме маєте на увазі?
Зрозуміло, що діють сепаратистські, проросійські організації або окремі активісти таких рухів. Але трапляється і навпаки: навіть патріоти України, які діють так, що дають потужні приводи для ескалації, які дають ще більше приводів для вторгнення, аніж сепаратисти, які діють відкрито.
Назвіть ці організації чи окремих активістів.
Я прізвища не можу назвати, хоча знаю. Цих людей достатньо…
Источник: http://glavcom.ua/articles/18526.html
Дата публикации на источнике: 28.03.2014
Автор: Михаил Глуховский