Шановні кримчани! Від жовтня 2013 року тисячі кримчан різних національностей з метою захисту своєї гідности від злочинної влади Януковича побували на Майдані у столиці нашої Батьківщини – Києві. Де під час протистояння загинуло понад сотня громадян.

Після повалення злочинного режиму Януковича проявилося глибинне моральне падіння керманичів колишньої влади. Наразі почався процес відбудови нової демократично-людяної України. Але саме в цей складний час становлення нової держави вороги українського народу намагаються посіяти розбрат поміж кримчанами та іншими громадянами нашої єдиної держави. Лунають заклики з боку зрадників українського народу, які стали на шлях проросійського сепаратизму, що буцімто Крим зможе відбутися як окрема держава. Це твердження не витримує жодної критики, оскільки Автономна республіка Крим є дотаційною на 80%, тобто більшість коштів надходить з Державного бюджету України.

Головна джерело доходів Криму – туристична галузь. Близько 70% туристів Криму – понад 4 мільйона відпочиваючих на рік – з континентальної України. У разі відокремлення Криму від України, ця галузь принаймні на найближчі роки просто загине.

Крим забезпечується на 85% електроенергетикою та 90% прісною водою з континентальної України.

Зважаючи на це, звертаємо увагу мешканців Криму на факт силового захоплення влади в регіоні з боку проросійськи налаштованих екстремістів, за участі окупаційних російських військ, які протиправно вдерлися на територію суверенної держави та намагаються здійснювати нелегітимну діяльність сидячи у Верховній раді Автономної республіки Крим; закликаємо громадян не брати участи в не передбаченому жодним законом так званому референдумі та не ставати співучасником цього кримінального злочину, що може призвести до катастрофічних економічних та політичних наслідків; висловлюємо підтримку Збройним силам України та тим громадянам України, які в цей важкий час стоять на сторожі територіальної цілісності та незалежності української держави на кримському півострові та всій території України!»

Кримська організація Всеукраїнського об’єднання «Свобода» 

Источник: http://www.krym.svoboda.org.ua/diyalnist/novyny/048727/
Дата публикации на источнике: 13.03.2014

13 березня 2014
Керівництву Австрійської Партії Свобода 

Пані та панове,

ми ознайомилися з позиціями ваших представників стосовно ситуації в Україні і шляхів виходу з неї, зокрема, Голови партії, пана Гайнца-Крістіана Штрахе (Heinz-ChristianStrache) і депутата Європейського парламенту, пана Андреаса Мьольцера (AndreasMölzer), що були оприлюднені на офіційному сайті Австрійської партії свободи (FPÖ) [1]. З огляду на ваші аргументи та твердження, дозвольте нам надати низку коментарів, які можуть додати балансу та важливих деталей задля корекції вашої офіційної позиції.

Стосовно етнічного та державного розколу в нашій країні. Попри ваші твердження, в Україні насправді немає областей суцільно «заселених росіянами». Згідно з офіційними результатами останнього перепису населення, під час якого респонденти зазначали свою етнічну належність (за станом на 2001 рік), кількість росіян в Україні становила близько 8,3 млн. чол., у відсотковому відношенні – 17,3%. Більше того, в усіх областях України, за винятком Криму (що на сьогодні день має статус автономії), кількість етнічних росіян була меншою за кількість українців. Окрім того, в Україні перебуває близько 5% представників інших етнічних груп. Попри давність проведення перепису, в нас немає підстав вважати, що з 2001 року частка етнічних росіян в Україні зросла, оскільки між 1989 та 2001 роками вона знизилась з 22% до 17% [2].

Реагуючи на твердження, що Україна є «етнічно розділеною країною», хочемо підкреслити, що відповідно до результатів перепису населення 2001 року, частка українців у загальній демографічній структурі становила 77,8%. Враховуючи практично рівномірний розподіл українців по території континентальної України, твердження про етнічну розділеність виглядає досить сумнівним.

Говорячи про те, яка мова є рідною для громадян України, ми не можемо оминути того факту, що для 85% етнічних українців такою є українська мова (дані перепису 2001 року). Окрім того, серед громадян України українську мову назвало рідною 4% росіян, 13% євреїв, 17% білорусів, 22% німців, 71% поляків [3].

На нашу думку, така статистика не дає жодних підстав для озвучування тез щодо потреби розділення країни на кілька суверенних державних утворень за мовноетнічною ознакою! Це тим більш нелогічно, зважаючи на білінгвізм дуже великої кількості людей в Україні. У світі є чимало стабільних держав, де подібні відмінності є значно більш разючими. Достатньо подивитися на країну, що є вашим сусідом, – Швейцарію.

Стосовно моделі державного устрою. Згідно з Конституцією України, наша держава є суверенною та унітарною, а основним носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в ній є народ. З огляду на це, просимо вас, як негромадян України, утримуватися від некоректних політичних заяв з приводу оптимальної моделі нашого державного устрою. Подібний дискурс є прийнятним в колі фахових експертів, але аж ніяк не в офіційній політичній комунікації!

Щодо «рішення про скасування російської мови як другої державної».Конституція України визначає, що «Державною мовою в Україні є українська мова». Ця норма залишається незмінною від 1996 року, коли Конституцію було введено в дію в першій редакції. Тому заяви про скасування «російської мови як другої державної» є необґрунтованими.

Можливо Ви мали на увазі Закон «Про засади державної мовної політики», який було ухвалено у червні-липні 2012 року? Повноцінна реалізація його норм мала призвести до поступової втрати українською мовою статусу державної, зведення її до положення регіональних мов і створення загрози для втрати Україною статусу національної держави. Водночас, відповідно до висновків українських парламентських експертів, вказаний закон суперечив Конституції України, порушував бюджетний кодекс. Окрім того, Венеціанська комісія (повна назва: Європейська комісія за демократію через право) зазначила у своїх висновках, що цей Закон не в змозі забезпечити належний баланс між розвитком і використанням державної мови, як об’єднавчого чинника в житті суспільства.

З огляду на суттєві вади Закону «Про засади державної мовної політики», Верховна Рада (український парламент) 23 лютого 2014 року ухвалила закон про скасування зазначеного документа. Але цей документ не був підписаний виконувачем обов’язки Президента України. Отже, на сьогодні Закон «Про засади державної мовної політики» продовжує діяти і немає підстав говорити навіть про гіпотетичне звуження мовних прав російськомовного населення.

Принагідно додамо, що 1998 року було ухвалено Конституцію Автономної Республіки Крим, яка визначає, що «В Автономній Республіці Крим російська мова як мова більшості населення і прийнятна для міжнаціонального спілкування використовується в усіх сферах суспільного життя». Таким чином, твердження про порушення прав російськомовних жителів Кримського півострову є нісенітницею. Достатньо сказати, що попри те, що чверть населення півострова є етнічними українцями, кількість україномовних шкіл в Криму складає лише 1,3%.

Стосовно потреби залучення Росії для стійкого мирного врегулювання ситуації. Хочу довести до вашого відома, що ситуація в Україні в цілому і на Кримському півострові зокрема зазнала дестабілізації насамперед результаті військової агресії російських військ. Другим ключовим чинником дестабілізації стало масове проникнення на території східних областей України російських громадян з метою здійснення провокацій, спрямованих на розпалювання міжнаціональної ворожнечі, підбурювання до протизаконних сепаратистських акцій (включно з підняттям російських прапорів над державними установами України), організації масових бійок та інших хуліганських дій з метою їх відеофіксації та подальшого використання змонтованих відеосюжетів для брехливої російської пропаганди про так зване порушення прав російського населення.

Тому ми переконані, що в разі припинення втручання військових формувань і спецслужб Росії в українські справи, зможемо оперативно відновити порядок, законність та гарантії прав етнічних меншин по всій території України. Наша впевненість ґрунтується на тому факті, що протягом усіх років незалежності України ми успішно уникали серйозних етнічних конфліктів – на відміну від тих, що лихоманили Російську Федерацію та багато інших країн колишнього СРСР.

Стосовно вашого твердження, що «… зміни кордонів не повинні розглядатись як табу …». Нас дивує така позиція, адже уроки історії Австрії – зокрема, гітлерівський аншлюс 1938 року мав чітко засвідчити, що незаконне захоплення влади з подальшим псевдореферендумом задля приєднання до іншої країни не є і не може бути легітимним не лише для ХХІ століття, але і навіть для ХХ! До цього додамо, що порівняння України з Чехословаччиною у вашому дискурсі не витримує критики, хоча б тому, що в останньому випадку жодна країна-сусід не «грала» на розкол Чехословаччини, тоді як в нашій ситуації усі підривні процеси мають чітко виражений характер зовнішньої інтервенції: військової, інформаційної, економічної та гуманітарної.

На цьому тлі доречно звернути увагу на приклади «мирного врегулювання конфліктів» за участю Російської Федерації в таких місцях, як Придністров’я, Нагірний Карабах, Абхазія, Південна Осетія, щоб пересвідчитись у тому, наскільки «ефективним» є подібне втручання. Зрозуміло, що геополітична логіка в стилі realpolitik спонукає нашого північного сусіда до збереження та поширення зон заморожених конфліктів. Такі зони стають його козирними картами, що утримуються протягом невизначеного періоду. Але кожна цивілізована країна має розуміти, що подібні «ігри» становлять серйозну небезпеку не лише для безпосереднього регіону конфлікту, але й для сталого балансу сил у світі.

Підтримка ідеї цілісності та неподільності України знаходить відображення у відповідних масових акціях у переважній більшості обласних центрів і міст. Це ще більшою мірою вибиває ґрунт легітимності стосовно дій агресора на нашій землі. І це додатково свідчить, що не може йтися ні про яку зміну статусів окремих територій чи ліній кордонів. І це також означає, що: як тільки російська агресія в Україну припиниться, будь-які «суспільні рухи» на руйнування цілісності нашої держави одразу згаснуть.

Ми вважаємо, що у сьогоднішній Європі не можна допустити повторення кривавого минулого ХХ ст. Міжнародна політика Путіна останнім часом є прикладом наслідування Гітлера та Сталіна. Певні, що усі відповідальні політики Європи пам’ятають уроки історії і що нікому з нас не потрібна Третя світова війна.

Додатки

[1] http://www.fpoe.at/aktuell/detail/news/strache-ohne-russland-wird-es;http://www.fpoe.at/aktuell/detail/news/moelzer-foederalisierung-der
[2] http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/
[3] http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/language/

З повагою,
Олег Панькевич,
заступник голови ВО «Свобода»,
відповідальний з питань міжнародних зв’язків,
народний депутат України 

Источник: http://www.svoboda.org.ua/dokumenty/zvernennya/048718/
Дата публикации на источнике: 13.03.2014

Г-н Председатель,

Прямо отвечу на прямой вопрос г-на Яценюка.

Русские не хотят войны. Как, уверен, не хотят ее и украинцы. Более того, и это я хочу подчеркнуть особо, мы не видим никаких предпосылок для того, чтобы рассматривать ситуацию в таких терминах.

Мы не хотим дальнейшего обострения обстановки.

Не Россия раскрутила спираль дестабилизации и насилия, которая в последние месяцы определяет развитие Украины.

Некоторые выступавшие сегодня коллеги рисовали чуть ли не идиллическую картину ситуации на Украине. Утверждали, что если бы не козни России, все на Украине жили бы долго и счастливо.

А некоторые просто пытались «закричать» свою роль в усугублении кризиса. Для них – это игра. Для нас – вопрос жизни и фундаментальных норм международного права.

Для того, чтобы понять, как нормализовать обстановку, надо объективно разобраться в генезисе сегодняшнего кризиса.

Г-н Председатель,

Мы уже говорили в этом зале о том, что для того обострения обстановки на Украине, которое произошло в последние месяцы, не было никаких объективных поводов. Речь шла всего лишь о необходимости принятия президентом Януковичем и его правительством решения о том, выгодно ли Украине подписать соглашение об ассоциации с Европейским союзом, предложенное Брюсселем. Реакция на решение Киева пока воздержаться от этого при сохранении так называемой «европейской перспективы» была совершенно неадекватной. К эскалации подталкивали как некоторые силы на Украине, так и западные благодетели этой страны. Отказавшись от трехсторонних переговоров об экономических проблемах Украины по линии Евросоюз – Украина – Россия, Брюссель (и почему-то Вашингтон) стали ультимативно требовать от Киева поставить свою подпись под соглашением об ассоциации, которое было чревато для Украины тяжелыми экономическими последствиями. Причем апеллировали они не только к правительству, но и к «улице».

Конечно, народ Украины имеет право на мирный политический протест. Но зачем же превращать Майдан в военизированный лагерь? Зачем направлять в центр Киева отряды кем-то заранее хорошо подготовленных и экипированных боевиков? Зачем неделями провоцировать представителей сил правопорядка, бросаясь в них булыжниками и «коктейлями Молотова», используя бульдозер как оружие уличного террора?

Разве совместим с демократией захват административных зданий и штаб-квартир политических партий, сопровождавшийся убийствами и истязаниями захваченных людей, как это было в камере пыток, организованной в подвале Дома профсоюзов?

Совершенные в Киеве акты насилия нуждаются в тщательном международном расследовании. Картинку киевской и западной пропаганды полностью переворачивает информация о том, что как в представителей сил правопорядка, так и в протестантов стреляли одни и те же провокаторы. Причем, по последней обнародованной информации, стреляли из штаб-квартиры так называемого «коменданта» Майдана, который теперь возглавил Совет Безопасности Украины.

Почему представители западных стран подстрекали к продолжению беспорядков? Зачем спикер парламента Литвы, ораторствуя на Майдане, призывала к продолжению антиправительственных акций? Зачем среди демонстрантов маршировали министры иностранных дел и другие высокопоставленные чиновники некоторых западных государств? Зачем же так грубо вмешиваться во внутренние дела государства, фактически перечеркивая его суверенитет?

Г-н Председатель,

Какой бы ни была оценка деятельности в этот период В.Януковича, вряд ли кто-то может упрекнуть его в нежелании заниматься поисками компромисса с оппозицией. В какой-то момент пост премьер-министра был предложен г-ну Яценюку. Почему было не воспользоваться этим, чтобы приостановить сползание своей страны к экономической катастрофе? Почему не воспользоваться не только контактами с Европейским союзом и США, но и готовностью России помочь и кредитами, и снижением цены на газ для того, чтобы начать стабилизировать экономику страны? Почему, наконец, не воспользоваться возможностями, которые открывались соглашением от 21 февраля, для того, чтобы прекратить противостояние, наладить нормальный политический процесс, сцементировать экономическую и политическую целостность страны. Не потому ли, что к власти рвались силы, стремившиеся не к демократии, а к диктатуре, когда угрозам и насилию подвергаются все инакомыслящие, включая депутатов Рады? В результате законный президент оказался свергнутым, и под угрозой физической расправы вынужден был покинуть Киев. Присутствующим в этом зале прекрасно известно, что насильственное свержение власти противоправно. Такие действия неоднократно осуждались, в том числе и в документах, принимавшихся Советом Безопасности ООН.

Вместо правительства национального единства, предусмотренного соглашением от 21 февраля, в Киеве было создано, как выразился г-н Яценюк, «правительство победителей». В нем ряд ключевых постов, включая пост министра обороны, занимают представители национал-радикальной партии «Свобода».

В резолюции, принятой в декабре 2012 года, Европарламент назвал исповедуемые этой партией взгляды «расистскими, антисемитскими и ксенофобскими» и противоречащими «фундаментальным ценностям и принципам» Евросоюза и призвал «продемократические партии» в Раде не создавать коалиций с этой партией. Куда же теперь подевались «европейские ценности»? Исповедует ли их новая власть в Киеве?

Настоящей же опорой новых властей является еще более радикальная организация – так называемый «правый сектор», лидер которой заявил о своих президентских амбициях. Радикалы не разоружились, как этого требует соглашение от 21 февраля. Более того, они пополняют свои арсеналы из ограбленных ими армейских складов.

Новые власти не сделали ничего для организации общенационального диалога с целью проведения подлинной конституционной реформы, как это зафиксировано в соглашении от 21 февраля. Но сделали все для того, чтобы антагонизировать восточные и юго-восточные регионы Украины. Первым делом отменили закон о языках, дававший официальный статус русскому языку, а затем отключили русскоязычные версии правительственных сайтов. Вместо диалога Киев направляет в восточные регионы страны своих политкомиссаров, а несогласных арестовывают, как это случилось с «народным губернатором» Донецка Губаревым и заявившим о намерении участвовать в президентских выборах бывшим губернатором Харьковской области Добкиным. Фактически киевские власти сами «распиливают» свою страну на две части.

Г-н Председатель,

Сегодня было немало сказано – причем очень возбужденно – о положении в Крыму и о принятом Верховным Советом Автономной Республики решении провести референдум о вхождении в состав России, либо о более широком автономном статусе в составе Украины. Некоторые оспаривают правомерность такого референдума. Однако недопустимо манипулировать отдельными принципами и нормами международного права, произвольно вырывая их из общего контекста не только собственно международного права, но конкретных политических обстоятельств и исторической специфики.

В каждом отдельном случае следует искать правильный баланс между принципами территориальной целостности и правом на самоопределение. Понятно, что реализация права на самоопределение в виде отделения от существующего государства – это неординарная мера. Применительно к Крыму такой случай, очевидно, возник в результате правового вакуума, появившегося в результате неконституционного насильственного государственного переворота, осуществленного в Киеве национал-радикалами, как и прямых угроз со стороны последних навести «свой порядок» на территории всей Украины.

Некоторые страны, выступающие сейчас против волеизъявления крымчан, поспешили признать независимость Косово, провозглашенную, кстати, даже без референдума, просто решением парламента. Признали несмотря на протесты Белграда, несмотря на то, что провозглашение независимости произошло на фоне незаконной военной операции стран НАТО и в условиях, когда значительная часть исконного сербского населения была вынуждена покинуть край. Не говоря уже о сохраняющей свою законную силу резолюции Совета Безопасности ООН 1244, по сути устанавливающей международный протекторат над Косово.

Известно, что институт референдума далеко не нов. Можно упомянуть проведенные либо планируемые голосования в Пуэрто-Рико, Гибралтаре, на Фолклендах, в Каталонии и Шотландии. Правовой и исторический контекст, как и результаты голосования во всех этих случаях различны. Однако суть остается: жителям этих территорий была или будет предоставлена возможность выразить свое мнение. Почему народ Крыма должен быть исключением?

Есть и другие небезынтересные прецеденты. В 1975 году Коморские острова провозгласили независимость от Франции и были приняты в ООН в качестве государства, состоящего из четырех островов.

Однако, в феврале 1976 года Франция организовала для жителей одного из этих островов – о-ва Майотта – референдум о том, хотят ли они остаться в составе Франции или же войти в состав нового государства Коморских островов. С небольшим преимуществом голосовавшие высказались против независимости от Франции.

Глава государства Коморских островов пытался предотвратить подобное развитие событий. В январе 1976 года он запросил созыв чрезвычайного заседания Совета Безопасности ООН. Действия Франции были им названы «неприкрытой агрессией» и «посягательством на территориальную целостность» его страны. Он отмечал, что по французским же законам, действовавшим до обретения Коморскими островами независимости, о-в Майотта являлся неотъемлемой частью их территории. Акцентировал и то, что именно в составе четырех островов Коморские острова были приняты в ООН. Ничто не помогло. Поставленный на голосование проект резолюции СБ ООН в поддержку позиции Коморских о-вов был заветирован Францией.

Еще в Декларации о независимости Соединенных Штатов говорилось о ситуациях, когда «для одного народа оказывается необходимым расторгнуть политические связи, соединяющие его с другим народом». Посмотрим, какое мнение на этот счет выскажет народ Крыма на предстоящем референдуме.

И последнее. Некоторые выступавшие упомянули о действиях Российского Черноморского флота в Крыму. Считаем их правомерными. В проведение референдума, объявленного и организуемого самими крымчанами, Российский Черноморский флот никак не вмешивается.

Благодарю Вас, г-н Председатель.

Источник: http://www.russiaun.ru/ru/news/sc_ukrn1303
Дата публикации на источнике: 13.03.2014

Источник: http://sevastopol.su/news.php?id=58694
Дата публикации на источнике: 13.03.2014.

 Источник: http://sevastopol.su/news.php?id=58694
Дата публикации на источнике: 13.03.2014.