Маленькая военная часть возле аэродрома «Бельбек» окружена панельными пятиэтажными домами.

Это общежития военнослужащих. Низкие потолки, маленькие комнатки. В одном из таких домов живет командир тактической бригады авиации Юлий Мамчур с семьей.

После появления в Интернете видео, на котором он бесстрашно ведет подчиненных с одними только флагами и под нестройное исполнение государственного гимна отбивать у российских окупантов захваченные рабочие места, полковник стал настоящей звездой: в части его постоянно караулит пресса, чтобы взять очередной комментарий.

«Сейчас командира нет, он на переговорах с русскими военными, — говорит пресс-атташе части Алексей. – Он обычно общается с прессой, но сейчас сами понимаете…»

«Знаете, он уже несколько дней кофе не пил. И не спит почти», – добавляет он.

Подъезжает машина и кто-то восклицает: «Командир приехал!»

Журналисты бегут к автомобилю, спотыкаясь о штативы с камерами. Из машины выходят несколько людей, и я сразу узнаю Мамчура: у него какие-то особенные черты лица. А может, просто ответственность, которая на нем лежит, как-то по-особенному освещает.

Увидев прессу, он смеется и подает знак рукой: не сейчас. «Ну ей-богу, потерпите», — и направляется к штабу.

По дороге к нему устремляется хрупкая маленькая женщина в серо-синей куртке – супруга Лариса. Когда я знакомилась с ней и подала руку, она дотронулась до моей ладони буквально кончиками пальцев – очень мягкое касание. Видно, что серьезно устала, и от журналистов тоже. Лариса говорит тихо и постоянно держит наготове телефон.

«Мамчур!» — произнесла она негромко, но уверенно. Командир обернулся, увидел ее и рукой показал, чтобы она шла за ним.

«Вы же понимаете, что вас во всей Украине уже считают героем?» — спрашиваю я у Мамчура, когда нам удается отойти в сторону от толпы корреспондентов.

«Теперь знаю», — мягко улыбается он.

За последние несколько дней командир бригады авиации испытал многое. На «Бельбеке» была и стрельба, и провокации, а сегодня ночью представители «самообороны» повредили военную технику.

Мамчур теперь постоянно проводит переговоры с российской стороной, чтобы ситуация не дошла до полного беспредела. И если раньше ему и его семье угрожали – и расправой, и уголовным процессом – то теперь пытаются задобрить.

По признанию командира, россияне предложили ему в обмен на сдачу части квартиру в Севастополе. Неплохое предложение для человека, вынужденного обитать в маленьком общежитии.

«А вы знаете, квартиры нынче очень дорого стоят…» — говорит Мамчур и, улыбнувшись, добавляет: «Я отказался, конечно. Ведь я присягу давал украинскому народу. Разве я могу его предать?»

Глаза у Мамчура уставшие. Общаясь, он поджимает чуть дрожащие губы.

После встречи с журналистами он отправится на очередные переговоры. С «северными братьями» — так командир называет россиян – он общается по два-три часа в день. Спать ему совершенно некогда, и я его очень понимаю. Тоже не сплю.

Когда российские «зеленые человечки» заблокировали подвоз пищи к базе аэродрома, караул голодал два дня.

«Тогда мне пришлось договориться с россиянами, снять ребят с постов и самому занять охрану оборонных объектов», — рассказывает командир. «А потом произошел силовой захват», — сожалеющее добавляет он.

Командиру страшно жаль, что в Крыму сложилась такая буквально безвыходная ситуация.

«Я не ожидал, что такой поворот событий возможен в нашей стране, что наши братья россияне так поступят… Было неприятно. Но верность присяге – самое главное, что может быть».

У Мамчура теперь часто спрашивают, что он будет делать дальше. Странный, в сущности, вопрос, ведь ситуация меняется несколько раз на день, но уставший командир отвечает: «Мне хотелось бы иметь уверенность для моих военнослужащих – как нам дальше жить и где проходить военную службу».

А на еще один глупый вопрос о том, страшно ли ему, что могут возбудить уголовное дело из-за отказа присягнуть на верность новому руководству Крыма, он пожимает плечами.

» А чего мне должно быть страшно? Одним больше, одним меньше…»

Источник: http://life.pravda.com.ua/person/2014/03/7/156058/
Дата публикации на источнике: 07.03.2014
Автор: Екатерина Сергацкова

Чуть-чуть наблюдений из Крыма.

Последние четыре месяца, погружённый в покой и творческое вдохновение, живу в Крыму. Здесь классно – в одно окно утром на меня смотрят ни с чем не сравнимые горы, с другой стороны – синеет, или темнеет в хмарную пору, вечно прекрасное Чёрное море.

Но эта идиллия закончилась утром 27 февраля, когда все узнали, что неизвестные в полном военном снаряжении захватили административные здания в Симферополе. В этот момент на полуострове среди населения повисло напряжение, какого до тех пор не было.

Всем известно, как дальше развиваются события.

Простые люди на полуострове в разговорах отделываются общими фразами – «главное, чтобы мирно было», «всё хорошо», «наладится». Откровенные беседы ведут только между своими. Так есть в моей деревне, так, ясно дело, по всем поселкам.

Удалось разговорить лишь группу женщин в молочном павильончике в райцентре – так или иначе приходится ездить за продуктами.

Милая, добрая улыбчивая русская продавщица – долго мягко повторяла: «Всё хорошо, всё хорошо…» Потом не выдержала и сказала с возмущением: «Только жить стали, всё налаживаться стало. Никогда так хорошо не жили». Оказалось – это она про время Януковича. И дальше продавщицы уже не стеснялись. Перебивая друг друга, очень эмоционально и, увы, агрессивно по отношению к отсутствующим оппонентам, они пересказали мне своими словами всю передачу «Вести недели» Дмитрия Кисилева, показанную накануне по российскому каналу «Россия-1». Буквально всю. Начиная от «за что погибли ребята», это о беркутовцах, и заканчивая «они сами миллионеры, олигархи» – про новых лидеров Украины – и большими цитатами из псевдописьма Милошевича об украинцах, русских и белорусах. К слову, если что-то подобное и было написано бывшим югославским лидером, что тоже сомнительно, то уж точно сильно отредактировано опытными людьми, ну как «Протоколы сионских мудрецов», если кто знает эту историю. Впрочем, речь не об этом. К слову. Самое удивительное, эти милые этнически русские женщины оказались наиболее непримиримы почему-то к студентам. Тем, которые «хотят в ЕС», которые начинали Майдан. «Сейчас можно поехать в любую точку света, – не просто с агрессией, но со злобой высказывались мои собеседницы. – Кто им мешает?!» И что-то про тупые мозги, жадность, продажность и прочее.

Итак. Люди в Крыму, а, думаю, и по всему югу и востоку Украины, смотрят российские каналы, на этих каналах идёт массированная, беспрецедентная пропаганда. Как сказал Евгений Кисилев – Геббельс отдыхает.

Кто такой Дмитрий Кисилев и компания – это отдельная тема. Важно то, что русские смотрят соответствующие канала и полностью зомбированы. Ментально они с Россией в соответствии с её пропагандой.

Три фактора влияют на политические мнения русских в Украине в настоящий момент. Свой-чужой. Русские симпатизируют русским. Это один аргумент. Болеют за сильных. Россия сильна, Украина слаба. И наконец та самая пропаганда.

По идее, новой украинской власти надо срочно отсечь потоки слов и смыслов, льющихся из российских СМИ. Иначе у себя в тылу вы будете всегда иметь таких агрессивных противников.

Понимают ли эту проблему лидеры украинской революции. Думаю, да. Почему же не предпринимают никаких мер? Это задачка уровня для первоклассников, в два действия.

Для пояснения, маленькое отступление про люстрацию украинской элиты.

Когда-то публично было высказано мнение, что Янукович – секретный сотрудник российских спецслужб. Нужно было произойти всему тому, что произошло, чтобы признать то предположение. Теперь ещё признано, что многие сотрудники СБУ работали на другое государство. Что украинская армия целенаправленно разваливалась. В самый сложный для страны момент адмирал Березовский совершил предательство. А может, просто ушёл к своим?

Вот тогда и вопрос. В нынешней Раде есть ли, как их всегда называли, «сексоты»? Примем за постулат – есть. Сколько их, это другой вопрос. А теперь представьте, как тяжело сейчас этим людям, секретным российским сотрудникам в Раде. С одной стороны они должны работать на Россию и что-то делать для её пользы, особенно учитывая фактически состояние войны между двумя государствами. С другой, находясь в нынешней Раде, они должны вести себя так, чтобы их не вычислили – что-то делать и говорить на поддержку Украины и её революции. В данной ситуации кто есть кто – работа для психологов, аналитиков. Ну и, в дальнейшем, для детектора лжи. Документов-то доказывающих нет и не будет. А пока… В тридцатые годы в среде музыкантов существовала игра. Как только выходил новый хит И. Дунаевского, начинали прикол – кто точнее определит, у какого композитора взята метром эта мелодия. Без доказательств, но музыканты ведь разбираются, они точно определяли. Надеюсь, кровопролития в Украине не будет и русские войска – кстати, как они напоминают фашистов в 41 году, так же окружают части и также предлагают сдаться. И вот, исходя из того, что всё будет в Украине мирно – иначе не до шуток, тоже предлагаю игру. Послушайте, что нынче говорят в Раде какие политики. И, если вы опытный человек, если вы видели жизнь и знаете людей, определите – кто из нынешних политиков этакий «штирлиц». Ведь есть же они, есть, «штирлицы» в Раде. Кое-кто сходу назвал в этом качестве Литвина. Не знаю, не мне судить. Вот Анна Герман, кажется, нет, не агент Кремля. Она искренняя и, по-своему, наивная, обманутая девушка. Или говорили что-то, подозревая в работе на «других», про бывшего представителя Януковича – Мирошниченко. Тоже не знаю, «штирлиц» ли он. Почитайте их последние выступления. И сложите два плюс два. Далее по тексту.

А российские каналы очевидно надо отключать. Это для пользы самих же русских. Им надо помочь избавиться от информационной наркомании.

Сейчас хитрые фашисты. Они быстро поняли, что себя так называть не надо, а надо называть так своих противников. Давайте смотреть по делам их, а не по словам. Например, как голого человека вооружённые люди гоняют по снегу и заставляют позировать перед камерами. А потом эти фашисты назовут фашистом свою жертву. И все дела. Слова вам опытные «политики» скажут какие надо. Но.

Фашизм не пройдёт. Истинный, реальный сегодняшний фашизм – с автоматом в руке, своей наглостью и самоуверенностью напоминающий тот, далёкого 41-го фашизм, окруживший пограничников и солдат на чужой территории и кричащий: «Сдавайтесь!», не пройдёт.

Источник: http://glavcom.ua/articles/18052.html
Дата публикации на источнике: 06.03.2014
Автор: Борис Ерёменко

У зв’язку із неодноразовими зверненнями представників ЗМІ із проханням надати коментар щодо проведення «референдуму» на 16 березня 2014 року хочу звернути увагу на таке.

1. Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання (стаття 134 Конституції України).

2. Частиною першою статті 137 Конституції України визначено перелік питань, щодо яких АРК здійснює нормативне регулювання. Серед них нема повноважень щодо нормативного регулювання проведення в АРК референдумів. Більше того, згідно з пунктом 20 частини першої статті 92 Конституції України питання проведення референдумів визначаються виключно законами України. На сьогоднішній день Законом України «Про всеукраїнський референдум» від 2011 року визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про всеукраїнський на місцеві референдуми» від 1991 року. Відтак, існує законодавча прогалина в частині місцевих референдумів, яка може бути заповнена виключно Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85, пункт 20 частини першої статті 92 Конституції України).

3. Частиною першою статті 138 Конституції Украни визначено перелік питань, які віднесені до відання АРК. Хоча пунктом 2 цієї частини до повноважень АРК віднесено організацію та проведення місцевих референдумів, проте АРК безпосередньо не наділена компетенцією утворювати комісії із місцевого референдуму. Разом з тим, АРК має повноваження затверджувати склад виборчоі комісії АРК (пункт 1 частини першоі статті 138 Конституції України); ця виборча комісія займається лише виборами до ВР АРК і не має жодного відношення до референдуму.

4. Конституція України (частина друга статті 138) передбачає можливість делегування АРК також інших повноважень законами України. Проте, жодний закон України не делегує АРК повноважень нормативно регулювати організацію і проведення референдумів в АРК або утворювати комісії із референдуму в АРК.

5. АРК має право на проведення місцевого референдуму. Але такий референдум може бути проведений лише із питань, віднесених до відання АРК (пункт 3 частини другої статті 9 Закону України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим», пункт 5 частини першої статті 8 Закону України «Про Автономну Республіку Крим», частина перша статті 6, пункт 7 частини першої статті 18 Конституції Автономної Республіки Крим, затвердженої Законом України).

6. АРК не може призначати референдум про входження до іншої держави ще й тому, що вона не є суб’єктом міжнародного права, а суверенітет України поширюється на всю її територію, в тому числі — на АРК. Про це більше скажуть юристи-міжнародники.

7. Очевидні ляпи в самому рішення ВР АРК не аналізую (незрозуміло про яку редакцію Конституції Криму 1992 року йдеться — травневу чи вересневу; «Федеральні збори Державної Думи» Російської Федерації тощо). Це свідчить лише про те, що документ приймався поспіхом і раніше його не планували приймати.

З огляду на перевищення Верховною Радою АРК повноважень, з боку офіційного Києва повинні бути вжиті відповідні заходи реагування. Зокрема, Виконувач обов’язків Президента України — Голова Верховної Ради України має повноваження зупинити дію рішення ВР АРК із одночасним зверненням до Конституційного Суду Украни (пункт 31 частини першої статті 106, стаття 112, частина друга статті 137 Конституції України).

Викладена позиція є виключно моїм правовим баченням, як людини із юридичною освітою, щодо ситуації відносно прийнятого в АРК рішення про проведення референдуму. Жодною мірою не претендую на істину. Тому її не слід розцінювати як офіційну позицію Центральної виборчої комісії.

Источник: http://glavcom.ua/articles/18040.html
Дата публикации на источнике: 06.03.2014
Автор: Андрей Магера

Ескалація у відносинах між Україною та Росією, події в Криму, де невідомі в схожій на російську формі зі зброєю блокують місця перебування українських військових, – зараз топ-тема у світових ЗМІ. Володимир Путін «заспокоїв», що поки не планує військове вторгнення в Україну, але ситуація залишається дуже напруженою і тривожні новини з півострова продовжують надходити.

Екс-перший заступник голови Генштабу Ігор Кабаненко, який зараз в ролі експерта консультує силовиків нової влади, про те, в чому прорахувався Путін, та чи готова наша армія до збройного конфлікту.

В якій якості ви присутні на засіданнях РНБО?

Я не працюю в РНБО, але поради, які можу надати як професійна людина, я надаю. Є загальні закони застосування Збройних сил, наука ведення війни, оперативне мистецтво, можливість стратегічної оцінки ситуації і так далі – ті речі, які я засвоїв за 35 років служби.

І як ви стратегічно оцінюєте ситуацію?

Те, що відбувається зараз в Криму і в цілому відносно України, – це речі, які створювались не один день. Ситуація така, що в ній немає і не може бути простих рішень – вона потребує багатоходових речей, системних, інколи асиметричних рішень. Я розумію, як політико-військовому керівництву зараз непросто.

Тобто ви хочете сказати, що Путін планував це вторгнення давно, це не експромт в зв’язку з подіями в Україні?

Є цілі стратегічні, є тактичні, і для їхнього досягнення в зовнішній політиці застосовуються різні важелі і різний інструментарій, але як правило, це комплексна політика. Ніколи не буває одноваріантного підходу – ці сценарії, в тому числі сьогоднішній, готувались заздалегідь і розглядалися як можливі у випадку, якщо щось піде не так. Були політико-дипломатичні елементи прихованого впливу, інформаційного впливу, який здійснюється, щоб відповідно вплинути на свідомість людей, і разом з цим йшли і силові заходи.

Те, що розгортається, відбувається в тому числі і силами спеціальних операцій. Чомусь на території Україні одні й ті ж обличчя в Сімферополі кричать, що вони – кримчани, в Одесі – що одесити. Це – технологічна атака з боку Росії задля досягнення власних зовнішньополітичних цілей. Достатніх підстав для підтримки таких ідей в Україні нема, а є відповідним чином зорієнтовані групи. В тому ж Криму немає широкого протестного руху за Росію.

Ви гадаєте, що Путін розраховував, що російські війська в Криму будуть зустрічати з квітами?

Розраховував, але це була одна з його помилок. Їх було декілька, і бліцкриг в Криму на сьогодні не вдався. З квітами ніхто не зустрічає, люди налякані, питають – що робиться? Подивіться в соціальні мережі – основна маса кримчан – 70–80 % – кажуть, що їм це непотрібно. Звісно, з точки зору геополітичної стратегії треба вирішувати питання надання більших повноважень і можливостей національним меншинам стосовно мовного питання, ідентифікації в рамках національного законодавства. Але трансформуватися з держави Україна в державу Росія військовим шляхом – такого люди не розуміють. Є фактична військова інтервенція Російської Федерації – абсолютно незаконна, яка порушує численну кількість законів. Російські війська розраховували, що буде провокація, тобто буде задіяний якийсь грузинський сценарій. Для них би було добре, щоб постраждало місцеве населення – причому в лапках «місцеве», бо це актори, представники сил спеціальних операцій, яких вони готували для цього, базували, як в Одесі, де знімали цілі будинки. І цих людей ставили під дуло, щоб проти них або проти російських військових хтось застосував силу і був спровокований військовий конфлікт. Зараз в Севастополі скуповується форма одягу українських військових, щоб робити брудні провокації. Це такі цинічні речі, про які треба кричати.

В Криму прем’єром себе називає пан Аксьонов, якого не визнає українська влада, проте визнає російська. Він збирається проводити в Криму референдум…

Треба все переводити в легітимне поле – не можна робити референдум на солдатських штиках. Та й призначення Аксьонова – це нонсенс, це було нелегітимно з точки зору процедури.

А от Путін вважає, що легітимно.

Путін взагалі сказав, що народи треба «приучать». Керівництво Росії прекрасно розуміє: те, що воно робить – це не заради українського народу. Ніколи нікому агресія не приносила рай і процвітання, а тільки сльози й біду.

Наскільки ви можете оцінити нинішню боєздатність української армії, бо Яценюк визнав, що останні роки її цілеспрямовано розвалювали?

Переконаний, що на сьогоднішній день в Збройних силах України існує боєздатний компонент, який спроможний адекватно діяти по стриманню і відсічі збройної агресії. В державі існує колосальний навчений мобілізаційний ресурс, який може сформувати другий ешелон і тримати оборону держави. Але все це потребує відповідних адекватних дій щодо підготовки до оборони, які повинні відбуватися на нашій території.

Якщо б Росія зараз розпочала військовий конфлікт, українська армія змогла б його відбити? 

Збройні сили в тому складі, в якому вони утримуються в мирний час, ніколи не завершували війну. Це – елемент, який повинен відбити агресію і стримати просування частин першого ешелону в глибину держави. А для нас, якщо не дай Боже, це станеться, це буде справедлива війна. І війну цю буде вести український народ за країну, за себе, за краще майбутнє, за демократію, за свободу. І саме ці люди спроможні захистити державу.

Зброї вистачить?

Повірте, зброї вистачить. Ви не забувайте, що війна не ведеться лише в лобовому зіткненні. Досвід тих війн, в яких брав участь український народ, свідчить про те, що войовничий та моральний дух дуже сильний. Якщо хтось думає, що цей народ можна поставити на коліна, то помиляється – це авантюра. Тому коли кажуть, що Збройні сили не готові, це не відповідає дійсності – вони спроможні відбити агресію. На сьогоднішній день треба припинити розмови про те, що армія у нас якась не така.

Але ж дух, може, і бойовий, а те, що у нас літаки не проводили вильоти через брак коштів, не могло не відбитися на їхньому стані і підготовці льотчиків.

Це абсолютна правда, що в нас є достатньо проблем. Не було належного фінансування на відновлення технічної готовності, на підготовку особового складу, не реалізовувались програми. Але у разі втілення адекватних своєчасних заходів ми можемо захистити свою державу.

Ходить багато розмов про те, що Росія може готувати сухопутне вторгнення в Україну. Що саме російські війська можуть робити на нашій території, на вашу думку?

Те, що відбувається з того боку, з точки зору геополітики і стратегії, мені абсолютно незрозуміло. Росія отримає в цьому плані більше втрат, ніж якісь тактичні переваги, на які вони розраховують. Тому що намагання привнести якісь стандарти, від яких український народ відмовився, безглузді. Нам хочуть повернути те, від чого ми відмовились, щоб, як вважають в Кремлі, прибрати цю проблемну зону, яка має реальні перспективи жити краще. Російський істеблішмент працює, базуючись на якійсь тактичній категорії, не прораховуючи стратегічні речі. На мій погляд, вони думають так: ми отримаємо Крим, Чорне море, Україну і буде нова Російська імперія, нова «залізна завіса» і ми зможемо керувати цією частиною суші. Але в цьому закладена величезна кількість ризиків, що ця мета не буде досягнута, її реалізація створить новий геополітичний зсув, навіть більший, ніж був з розвалом Радянського Союзу. Тому що в Україні вже виросло нове покоління і тут нема тих рушійних сил, на які вони розраховували. На мітинг в Сімферополі на підтримку дій Росії вийшло 28 чоловік – це населення Криму? А подивіться на кількість людей в воєнкоматах – це об’єднало націю. Путіну зараз краще придумати якусь красиву ідею, щоб прибрати свої війська з Криму – це буде кращий вихід для нього.

Так Путін не визнає, що це російські війська, а міністр оборони Шойгу дуже здивувався, що по Криму їздять машини з російськими військовими номерами.

Слухайте, перемовини з командуванням українського флоту відкрито ведуть командуючий Південним округом генерал Галкін і командуючий Чорноморським флотом РФ адмірал Вітко. В Крим доставлені підрозділи повітряно-десантних сил Російської Федерації з відповідними ознаками. Путін може казати все, що завгодно, але що це міняє?

Отже, Кремль таким чином фактично підставляє власних солдат.

Так, він кидає свої війська, відмовляючись від них. Є ж міжнародні норми, конвенції, які всі порушені. Фактично свої війська Путін видає за бандитів. Таке було в Маньчжурії, коли Сталін відмовився від своїх десантників. Може, Путін себе і асоціює зі Сталіним, але ж ми з вами не знаходимось в ті часи. 

Ви зрозуміли військову тактику Путіна, який на останній прес-коференції пообіцяв: якщо російські війська увійдуть в Україну, то вони будуть стояти «за спинами жінок і дітей»?

Коли я це почув, мені одразу прийшло на думку, як гітлерівські війська гнали попереду себе на мінне поле жінок і дітей. І він спокійно про це говорить. Невже вони не розуміли, що правдива інформація зараз іде по світу і всі бачать агресію? Як це можна приховати в наше століття? На мій погляд, міжнародна спільнота спільними зусиллями повинна повернути все це на адекватні рельси, але Збройні сили не повинні розслаблятися, щоб не допустити вторгнення. Агресора можна зупинити за допомогою «м’якої сили» шляхом дипломатії, але порох треба тримати сухим.

Не зрозуміло, що може бути предметом дипломатичних переговорів з тим же НАТО, оскільки російська сторона продовжує всіх нахабно переконувати, що в Криму діють якісь загони самооборони.

НАТО на сьогоднішній день – це політико-військова організація. НАТО часів «холодної війни» і зараз – це дві різні речі. Думаю, Російська Федерація буде знов застосовувати свої механізми фальсифікацій, запуску брудних речей, щоб на «біле» казати «чорне», але НАТО при всій стриманій позиції розуміє реальну ситуацію в Україні. Дивлячись на ситуацію з політико-стратегічних аспектів, це – серйозне випробування світовому співтовариству.

Якщо ж дійде до песимістичних варіантів розвитку подій, чи може Україна розраховувати на реальну військову підтримку з-за кордону?

Це гарне питання, але сьогодні Україна не належить до жодної військово-політичної організації, навіть притому, що ми разом працюємо для відведення глобальних ризиків і загроз. Ми повинні розуміти, що в будь-якому випадку будемо захищати себе самі. Хоча, думаю, підтримка в різних аспектах буде і вона вже є.

Ви для себе зрозуміли ситуацію зі зрадою екс-командувача ВМС Березовського? Була інформація, що його сім’ї погрожували.

Не повинно бути ніяких сумнівів в тому, що це – державна зрада. Тому що вчинки військового керівника такого рівня з такими повноваженнями – це дуже серйозні речі. Але ми бачимо, що практично всі військово-морські сили тримаються і не зраджують. Це дуже важливо.

У вас напевно є знайомства з російськими військовими. Ви обговорювали з ними ситуацію, що склалася? 

Інформаційний вплив, що здійснюється на них, – безпрецедентний. Я один раз подивився програму Кисельова, більше не можу – це викривлення ситуації з точністю до навпаки. І це все вкладається в голову моїм російським друзям. У мене багато друзів і ми ніколи раніше не обговорювали з ними такі питання. Сам я народився в Російській Федерації, прожив там довгий період, вчився в академії в Санкт-Петербурзі і не бачу ніяких ліній розділу. Але ці лінії в свідомості будуються істеблішментом держави, яку я вважав стратегічним партнером.

Історія – кращий вчитель, і вона розставить всі крапки над «і». Історичні уроки треба враховувати, але керівництво Російської Федерації цього не робить.

Источник: http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2014/03/5/7017599/
Дата публикации на источнике: 06.03.2014
Автор: Павел Вуец

Мне было лет восемь и ответ бабушки меня просто потряс: как это можно было так спокойно ставить знак равенства между жизнью при «наших» и фашистах! Много лет спустя я, конечно, поняла, что ни та, ни другая власть для украинских селян, переживших голодомор и коллективизацию, не была «своей».

Крым в последнее десятилетие все меньше реагировал на пророссийские лозунги политиков («Русское единство» Аксенова в 2010-м, вобрав в себя все известные пророссийские проекты, взяло только три процента голосов — минимум для прохождения в ВР Крыма), но Киев от этого не становился ему ближе и роднее. Русские Крыма не встречают БТРы и «зеленых человечков» с цветами, но не сомневайтесь — большинство из них на стороне России. Но даже те, кто хотел бы, чтобы Крым вошел в состав РФ, войны не хотят. Никто. И жить под управлением коррумпированного, плюющего на закон и понятия руководства Крыма тоже вряд ли согласятся. Поэтому, глядя на «нейтралитет», соблюдаемый большинством жителей оккупированного Крыма, в очередной раз убеждаешься: Украина сегодня может либо навсегда присоединить к себе Крым, завоевав его доверие, либо потеряет его окончательно. Даже если он будет оставаться де-юре в составе Украины, но жить абсолютно автономной жизнью при администрировании Москвы.

Этот вариант, похоже, больше всего пока что устраивает хозяина Кремля, который продолжает дурачиться на телекамеры мира утверждениями о непричастности его армии и флота к захвату власти в Крыму.

Слушая Путина, а за ним и Шойгу с Лавровым, невольно вспоминаешь добрый советский анекдот: «Штирлиц шел по Берлину, за ним волочился парашют, мимо проходил патруль. Никогда еще Штирлиц не был так близок к провалу».

Нет, если принять политический диагноз, поставленный (по словам источников TheNewYorkTimes в Белом Доме) канцлером Германии Ангелой Меркель в разговоре с президентом США Бараком Обамой, то многое, конечно, становится более понятным. Госпожа Меркель после общения с президентом РФ Путиным якобы сказала, что «Владимир живет в другом мире». То есть, потерял связь с реальностью…

Однако то Зазеркалье, которое Кремль выстраивает в Крыму, доводя весь порядок вещей до полного абсурда, имеет вполне материализованные угрозы и даже их первые результаты. Картинка, которую, кочевряжась, преподносит миру российский президент, выстроена правильно — так, чтобы у мира не было никаких вопросов по поводу грубого нарушения прав человека. Нет массовых убийств, нет крови, нет разрушенных зданий, беженцев, пыток. А все то, что есть — якобы прямое отражение Майдана, признанного миром как явление демократическое, а его результаты в виде смены власти — легитимными. Там самооборона — и здесь самооборона. Там активисты — а почему здесь боевики? Майдан назначал руководителей страны? Почему площадь Нахимова не может назначить мэра Севастополя?

Это все цитаты. Из комментариев под каждой новостью интернет-изданий Крыма, оставленных троллями, из аргументов политиков, повторяющих одни и те же заученные фразы в ответ на любые вопросы. Из публикаций российских СМИ, которые первыми, что важно для восприятия и запоминания, дают не только новости из захваченных зданий Совмина и ВР Крыма, но и их трактовку. Однако нет смысла и времени сегодня соревноваться с кремлевскими технологами, на ходу разрабатывая меры контрпропаганды, потому что это не первично. Информационная война — только одна, хоть и немаловажная составляющая аннексии Крыма. Россия и ее марионеточное правительство форсирует события. Поэтому сегодня, спасая страну, надо просто разрушить Зазеркалье Кремля, пока ситуация не вышла из-под контроля окончательно. И здесь речь не только о российских военных, которые приказу подчинятся.

Сегодняшний Крым — это наводненная оружием, лишенная правового поля Украины, а значит — всякого вообще, территория, управляемая получившими вдруг неограниченные полномочия людьми, морально-психологические качества которых не оставляют никаких иллюзий. Причем, полномочия они преступно придумывают себе сами, принуждая им подчиняться, толкают на преступление других, а те, исполняя преступные приказы, будут подчинять себя следующих. Сергей Аксенов, объявив себя главнокомандующим, путем давления, подкупа и обещаний зарплат, к слову, по европейским меркам, агитирует солдат и офицеров ВС Украины, милиции и СБУ нарушать присягу — то есть, становиться преступниками. Очертания классической банановой республики уже пунктирно обозначены.

Итак, Кремль форсирует события. «Назначенный» на 30 марта референдум о статусе Крыма в составе Украины, но на основе договорных отношений, Кремль уже не устраивает. Собранная втайне (то есть, в нарушение регламента) в четверг внеочередная сессия ВР Крыма принимает решение, от которого у любого юриста «порвет крышу».

Пунктом первым постановляется «войти в состав Российской Федерации в качестве субъекта Российской Федерации». А пунктом вторым — назначить на 16 марта 2014 года общекрымский референдум (причем, включая г. Севастополь, который не входит в состав АРК, а значит, и в компетенцию ее Верховной Рады) с альтернативными вопросами:

1) Вы за воссоединение Крыма с Россией на правах субъекта Российской Федерации?
2) Вы за восстановление действия Конституции Республики Крым 1992 года и за статус Крыма как части Украины?

При этом пунктом 9 Постановления ВР Крыма предполагается, что референдум, в принципе, и не нужен. Потому что Верховный Совет АРК уже сейчас обращается к президенту России и Федеральному Собранию Государственной Думы РФ «с предложением о начале процедуры вхождения в состав Российской Федерации в качестве субъекта Российской Федерации».

В общем, Зазеркалье крепчает. Или они хотят, чтобы связь с реальностью утратили мы все. Хотя есть варианты: это может быть психической атакой на Киев, дабы подвигнуть именно на тот, мягкий вариант сепаратизма — без выхода из состава Украины, но формально — будучи специальным федеральным округом и вечной, уже не зубной болью Украины, а, простите, ее геморроем в постоянном обострении.

Не имея времени (номер сдается в момент события) на глубокий анализ этого внезапного решения ВР Крыма, отметим, что могло повлиять на ускорение процесса. Во-первых, несомненно, — отсутствие ожидаемой реакции населения Крыма, которое, как уже отмечалось, без энтузиазма и чепчиков в небо встретило оккупантов; которое не спешит принимать российское гражданство (по данным Генконсульства РФ, его приняли только 9 бывших бойцов «Беркута»); не захватывает органы местного самоуправления и не избирает по севастопольскому сценарию новых мэров (в среду такая попытка провалилась в Ялте, не спасли даже полторы сотни «лиц спортивной национальности», вынырнувших из санатория ЧФ); не стоят в очереди на запись в отряды самообороны и дружины. В местах блокирования воинских частей видим автомобили, на которых прибыли члены самообороны — это либо военные «Уралы» и КАМАЗы, либо автомобили с севастопольскими номерами. То есть, придя в себя и взвесив за и против, люди на референдум могут просто не прийти.

Кроме того, любое промедление с «актом прямого волеизъявления» даст приходящему в себя руководству Украины возможность предпринять меры для блокирования проведения референдума. Либо же, чего больше всего опасаются сценаристы данной спецоперации, проведение референдума о статусе Крыма будет признано нелегитимным, нарушающим нормы международного права априори — еще до голосования. Потому что нет закона, на основании которого референдум проводится, а его назначение пересыщено нарушениями законодательства, которое никто законным образом не отменял.

На этой неделе самопровозглашенное руководство Крыма как могло, пыталось отбить охоту у представителей ООН и ОБСЕ не просто мониторить ситуацию в Крыму, а даже попадать на его территорию. Сначала «самооборона» Аксенова у гостиницы, где проходила встреча с крымскими журналистами и правозащитниками, заблокировала представителя ОБСЕ по вопросам свободы слова Дунью Мятович. Под конвоем нескольких автомобилей с людьми в камуфляже и бронежилетах представителя ОБСЕ препроводили в аэропорт. Буквально через несколько часов «жертвой» не очень вежливых невооруженных людей стал специальный посланник Генерального секретаря ООН Роберт Серри, машину которого заблокировали возле Штаба войск береговой обороны ВМСУ, а потом его самого — у кафе, где планировалась пресс-конференция. Те же невежливые люди в униформе потребовали, чтобы Серри ехал прямиком в аэропорт под их конвоем. В результате спецпосланник Генсека ООН, благодаря живому коридору журналистов, смог пройти к микроавтобусу, на котором и уехал в аэропорт.

Очевидно, что такие абсолютно дикие преступные действия в отношении представителей ООН и ОБСЕ направлены на один и быстрый результат: запугать и не допустить присутствия международных наблюдателей во время организации и проведения референдума о статусе Крыма. Это означает, что действовать надо зеркально наоборот — усилить и увеличить здесь присутствие международных наблюдателей и журналистов.

Бесполезно, наверное, говорить о том, что за 10 дней руководство Крыма не сможет организовать ни работу комиссий по проведению референдума, ни составить реестр избирателей — ведь доступа к государственному у самопровозглашенных властей Крыма нет. Однако незаконность проведения референдума на сегодня очевидна. Поэтому понудить легитимное руководство АРК (а таковым еще остается Верховная Рада Крыма) вернуться в правовое поле сегодня может только международное сообщество. Поэтому, по мнению многих местных наблюдателей и правозащитников, необходимо срочно открыть постоянную миссию ОБСЕ в Украине и в Крыму. Так уже, кстати, было в начале 90-х.

Второй срочной мерой, которую должна сегодня предпринять Верховная Рада Украины — срочное создание парламентской комиссии по политико-правовой ситуации в Крыму, включающей представителей всех фракций и внефракционных депутатов и постоянно работающей на территории Крыма. С таким предложением в начале недели обращался к крымским и украинским коллегам депутат Верховной Рады Рефат Чубаров.

И последнее.

Майдан! Отправь одобренных тобой чиновников работать. Можно по-доброму, например, теми же словами, что в культовом «Служебном романе»: «Шура, вы, кажется, у нас в бухгалтерии числитесь? Так идите, работайте!». В строгом соответствии с должностными обязанностями и в отведенных законом границах, а не исходя из политической целесообразности и, не приведи Господи, корысти ради.

Ты хочешь, Майдан, чтобы они тебе по-прежнему каждый день отчитывались? Легко: по скайпу, не выходя из рабочего кабинета до позднего вечера, без митингового надрыва и кричалок. И подробно, с выложенными документами — на официальном сайте. (Пример того, как не надо это делать — на сайте СБУ. Из более десятка новостей, размещенных после смены руководителя, только две не содержат в заголовке слов «Валентин Наливайченко», предваряющих мудрую цитату руководителя Службы).

Хотя ты же понимаешь, Майдан, что отчет — это еще далеко не зачет. И ежедневное появление в телестудии — еще не свидетельство прозрачности деятельности на посту. А уровень патриотизма в крови измеряется, в том числе, и соответствием претендента на высокую должность квалификационным требованиям. Потому что иначе, будучи профаном или просто невысокого уровня специалистом, можно нанести горячо любимой Родине большой вред. О каком-таком патриотизме тогда может идти речь?! — думаю я, наблюдая каждый вечер в телевизоре и.о. генпрокурора Махницкого (квота ВО «Свобода»), который приходит рассказать о запоздавших шагах ГПУ в Крыму. Дня на три-четыре, а то и на недельку. Примеры — через запятую, обо всем этом мы уже писали — в то время, когда эти меры были остро необходимы и дали бы нужный эффект. Обжалование и отмена незаконно принятых решений ВР Крыма в суде, привлечение должностных лиц АРК к уголовной ответственности за превышение полномочий, по «сепаратистской» статье и даже по признакам госизмены (Константинов, замечу, госслужащий первой категории), назначение прокурора АРК — руководителя надзорного, напомню, ведомства. Все — впустую. Зато так оперативно появилась новость о санкции суда на задержание Константинова и Аксенова, что невольно задумаешься: а зачем? Чтобы знали? Вот самозванец-губернатор Донетчины Губарев не знал. Поэтому, думаю, и задержан.

По просьбе многих людей — горожан и селян, военных и их жен, журналистов, прокуроров, мэров и депутатов, с которыми в эти дни много вижусь и общаюсь — адресное приглашение всем первым лицам страны: приезжайте в Крым и тем самым опровергните ощущение, которое не покидает многих, — что их «слили», а Крым продали.

Источник: http://gazeta.zn.ua/internal/zazerkale-kremlya-_.html
Дата публикации на источнике: 06.03.2014
Автор: Валентина Самар