Тимур Литовченко, для «Главкому»

Вище керівництво держави, ймовірно, вирішило обміняти півострів. Питання – на що?

Охрімова свитка

Останні заяви в.о. міністра оборони Ігоря Тенюха нарешті розставили всі крапки над «і» в питанні обороноздатності України: відбивати удар агресора Україні нічим. Якби ж то йшлося про потенційну війну, воно ще було б сяк-так, проте нинішня ситуація тхне смаженим, оскільки російська армія зосередилася біля східних кордонів та окупувала Крим.

Ігор Тенюх повідомив, що на південно-східних кордонах нашої держави і в АРК перебувають 220 тис. російських військових, в розпорядженні яких є 1800 танків, понад 400 вертольотів, 150 літаків і близько 60 кораблів. Натомість із 41 тис. українських сухопутних військ фактично готовими виявилися лише 6 тис. Співвідношення у живій силі російських та українських військ складає майже 37:1…

Ситуація дуже нагадує Фермопільську битву, в ході якої персидській армії загальною чисельністю 200-250 тис. людей протистояли 5500-7200 грецьких воїнів. Різниця в тому, що перші два дні, успішні для греків, битва тривала у вузькій ущелині, куди армади царя Ксеркса могли проникати лише невеличкими загонами. Коли ж на третій день більшість захисників відступила, а боронити прохід залишились тільки знамениті 300 спартанців (особиста гвардія царя Леоніда), загарбники зуміли зайти з тилу і нарешті дістали перемогу.

На відміну від Фермопільської битви, зіткнення відбувається не у вузькій ущелині, а на просторах усього Кримського півострову та, ймовірно, уздовж ділянок невизначеної протяжності нашого східного кордону — майже абсолютно прозорого і неукріпленого.

Зрозуміло, що на такому оперативному просторі російські війська можуть маневрувати як заманеться. Тому немає сенсу оцінювати, скільки годин протримаються 6 тис. українських вояків проти 220 тис. росіян, які поки що займаються маневрами. І хоча морально-патріотичний стан українських вояків дуже високий, проте лише на цьому збройне протистояння не виграти.

Безпосередньо в Криму співвідношення сил нібито більш рівне, оскільки на території автономії перебуває всього лише 18780 російських військ, з яких 11370 військовослужбовців Чорноморського флоту Росії, у т.ч. 2350 морських піхотинців. Ці сили росіян захопили 4 українські військових частини та заблокували 37, а також захопили чи вивели з ладу 40 із 56-ти об’єктів Державної прикордонної служби. Здавалось би, підкинути сюди 6000 відмобілізованих і «викурити» окупантів… Але якщо зосередитись на Кримському півострові, то решту регіонів загалом не буде чим прикривати від 200-тисячного російського війська.

Ситуація нагадує відому байку Леоніда Глібова про Охрімову свитку. Тільки від того зовсім не смішно, а трохи навіть лячно.

Немає доказів? Здобудьте!

От із чим у нас нібито непогано, то це із союзниками! Хоча Велика Британія порахувала, що псувати економічні відносили з Росією їй невигідно, проте США не відмовилися виконувати гарантії Будапештської угоди. Тому в порту турецької Анталії з’явився американський авіаносець «Джордж Буш» у супроводі ще двох десятків різноманітних кораблів, включно з трьома підводними човнами. А голова Об’єднаного комітету начальників штабів ЗС США генерал Мартін Демпсі заявив, що американські збройні сили готові виступити на підтримку Організації Північноатлантичного договору, якщо ситуація в Україні дедалі погіршуватиметься. Відповідно, війська НАТО також заворушилися…

Здавалось би, саме час подумати про повернення Криму за підтримки союзників. Але ж ні, Ігор Тенюх вельми дипломатично заявив: активні дії українських вояків будуть розцінюватися як застосування сили проти кримського мирного населення! Мовляв, де-юре відкритої агресії Росії немає, оскільки президент Володимир Путін та міністр оборони Сергій Шойгу не визнають причетності своїх військ до подій в Криму. І кому яке діло, що сумнозвісні «зелені чоловічки» роз’їжджають на автівках з російськими номерами, що інша військова техніка, їхнє озброєння та оснащення явно російське?! Головне — заяви вищого керівництва РФ та відсутність шевронів, інших розпізнавальних знаків на уніформі.

Тут виникає закономірне запитання: а чим займається українська розвідка?! Якщо прямих доказів немає, їх потрібно роздобути, і займатися цим мають відповідні підрозділи та служби…

З іншого боку, можливо, і не вдасться довести приналежність «зелених чоловічків» до Збройних сил РФ, проте при цьому може напевно з’ясуватися, що до місцевого населення (а отже, до сил місцевої «самооборони») ці люди не належать. Навряд чи хтось ризикне заперечувати, що в такому разі «зелених чоловічків» кваліфікують як військових найманців, з якими церемонитися не варто…

Але ж ні, ні, ще раз ні: українське військове відомство не хоче робити ні першого, ані другого! Тут можна було би поплакати над жалюгідним станом української розвідки. Проте причина може виявитися ще тривіальнішою: нашому Міністерству оборони просто наказали не сушити мізки над проблемою і загалом не рипатися у цьому напрямі. На користь цього припущення свідчить і заява в.о. президента Олександра Турчинова про те, що ми не зупинятимемо силою російську окупацію Криму. Мотивація: не можна підставляти під удар східні кордони України.

Де росіянам брати ресурси

В.о. президента — інстанція достатньо висока, щоб наказати Міноборони не рипатися. Водночас, при цьому рішення про фактичну здачу Криму росіянам із суто військової площини (Охрімова свитка) переходить у площину політичну. Що ж могло його спричинити?..

Перш ніж спробувати відповісти на це, згадаємо ще одне міркування з розряду військово-стратегічних: це потреба зорганізувати постачання до автономії води та енергії. Звісно, дотаційний український регіон потребує ще силу-силенну різноманітних вкладень, проте зупинимося хоча б на цих двох речах. Адже без води (яка надходить на півострів каналом з Дніпра) практично вся центральна частина Криму ризикує швидко перетворитися на пустелю, а без електрики (яка також береться з українських електромереж) цивілізоване життя тут стане неможливим. Якщо проблему енергодефіциту ще можна сяк-так з часом вирішити, цілеспрямовано розвиваючи вітрову й сонячну енергетику, а також розгорнувши широкомасштабний видобуток вуглеводнів на чорноморському шельфі (хоча це й підкосить місцеву екологію, але ж жити якось треба!), то вирішити проблему питної води без дніпровського каналу ніяк не вдасться.

Щоб заволодіти останнім, потрібно відтяпати повністю або частково Херсонську область, територією якої проходить канал. До речі, тут і підходяща на перший випадок електростанція є — Каховська ГЕС! Ну, а щоб вирішити проблему всерйоз і надовго, бажано дістатися або до Південноукраїнської, або до Запорізької АЕС. А це вже Миколаївська й Запорізька області відповідно… Отже, хоча б зі стратегічних міркувань забезпечення Криму життєво необхідними ресурсами бажано додати до цього півострівного «призу» ще деякі материкові українські території. Звідси очевидна річ: російські війська намагатимуться здобути у той чи інший спосіб як мінімум ще парочку областей з числа перерахованих.

Таким чином, щоб заплющити очі на окупацію Криму, найвище політичне керівництво України повинно мати надвагомі аргументи. Бо довготривалим миром усе це скінчитися аж ніяк не може.

«Не тратьте, куме, сили»

Напередодні провального для нас Вільнюського саміту європейські чиновники не втомлювалися повторювати, що з-поміж решти країн Східного партнерства Україна досягла найкращих результатів на шляху євроінтеграції. Головним нашим плюсом, що дозволив досягнути такого результату, вважалася тривала відсутність збройних конфліктів та територіальна цілісність. Адже у кожної країни Східного партнерства (за винятком Білорусі — але то загалом особливий випадок) була своя «ахіллесова п’ята», на якій не можна було гарантувати дотримання єдиних митних правил: для Молдови це Придністров’я, для Грузії — Південна Осетія й Абхазія, для Вірменії та Азербайджану — Нагірний Карабах. Життя у будь-якій з цих більш-менш «гарячих» точок легко дестабілізувати, тоді як для зони вільної торгівлі потрібні тиша і спокій.

Тепер уявіть ситуацію: після капіталістичної єврореволюції весь цивілізований світ (насамперед, США й ЄС, далі інші країни та Міжнародний валютний фонд) збирає для України «по нитці» інвестиційні ресурси, внаслідок чого назбирується нібито до $40 млрд… як раптом Росія окупує Крим!!! Ну, гаразд, хирляві у технічному плані, але сильні духом українські Збройні сили вкупі з американськими й натовськими союзниками героїчно вибивають непроханих гостей з півострова. Далі що?! Чи є гарантія, що сепаратистські настрої в автономії вгамуються?! А вгамувавшись — за деякий час не розбурхаються знов?.. Очевидно, таких гарантій немає.

А якщо так, тоді, як-то кажуть, «не тратьте, куме, сили». Проблемний дотаційний регіон краще віддати російським загарбникам: нехай зорганізують там референдум (під дулами автоматів «зелених чоловічків») за повернення під тепле крильце Росії, а час покаже, чиє крильце є теплішим. Адже тепер усі проблеми ресурсного постачання цього регіону падає на плечі нинішніх окупантів — майбутніх господарів! До того ж, продаючи в Крим прісну воду й електрику (а також інші ресурси), материкова Україна може непогано підзаробити.

Виходячи з таких міркувань, над визволенням автономії справді краще не паритися. Краще на $40 млрд (плюс приватні інвестиції, що мають потекти до нас слідом за державними) зробити з України без Криму зразково-показову капіталістичну країну. Ну, а якщо Росія не піклуватиметься про Крим достатньою мірою, то мешканці півострова ще не раз пошкодують про антиукраїнський референдум. Як бачимо, рішення суто політичне, звідси й нерішучість нашого військового відомства.

У цій ситуації лишаються два неприємні моменти:

1. українські військові сили, які досі лишаються на території автономії;

2. населення півострова, яке не поділяє настроїв нинішньої кримської верхівки, включаючи основної маси кримських татар.

Але вирішити ці неприємні моменти незрівнянно простіше, ніж боротися за очищення автономії від «зелених чоловічків». Звісно, вивести звідти українські війська з усією технікою навряд чи буде можливо — добре буде, якщо вдасться винести з собою бодай стрілецьку зброю. Втім, зважаючи на відверте зубожіння нашої армії, військовий рівень і стан цієї техніки навряд чи є високим. Простіше кинути її на місці, щоб після відходу на материкову Україну переозброїтися. НАТО про це попіклується неодмінно: ще б пак, якщо в нашу країну вкладатимуться $40 млрд, їх потрібно всіляко охороняти від зазіхань надто агресивної сусідки — Росії…

Ймовірно також, що доведеться зорганізувати не тільки виведення з Криму військ, але разом з тим і переселення на материкову територію людей, які відчуватимуть небезпеку для свого існування у нових умовах. Будемо принаймні сподіватися, що проект такого рішення саме зараз розглядається на найвищому політичному рівні нашої держави.

Источник: http://glavcom.ua/articles/18166.html
Дата публикации на источнике: 12.03.2014
Автор: Тимур Литовченко